А
Б В
Г Д
Е Ж
З И
К Л
М Н
О П
Р С
Т У
Ф Х
Ц Ч
Ш Э
Ю Я
Реферат: Адвокатура
Адвокатура
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
РЕФЕРАТ
СУДОВІ ПРАВООХОРОННІ
ОРГАНИ УКРАЇНИ
на тему
АДВОКАТУРА УКРАЇНИ
Виконав
Студент І курса
групи ЮР-91
Морозов Артем
В’ячеславович
Перевірив
2000
СОДЕРЖАНИЕ
1. ОРГАНИЗАЦІЯ АДВОКАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3
2. АДВОКАТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦECI. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3. ПРЕДСТАВНИЦТВО АДВОКАТА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ. . . . . . . . . . . .
7
10
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ . . . . . . . . . . . . . . . .
13
1. ОРГАНИЗАЦІЯ АДВОКАТУРИ
Організація та принципи діяльності адвокатури в Українській державі визначаються Законом "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.
Новий Закон суверенної України відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у сустльстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав i свобод громадян.
Принципи та гарантії адвокатської діяльності
За Законом адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, oci6 без громадянства, юридичних oci6, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.
Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму i конфіденційності.
Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь i гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових oci6 i технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. 3 цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки.
Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.
Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури.
Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати їi застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Biн не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Для визначення рівня професійних знань oci6, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комiciї адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р. Ці комiciї діють у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.
Організаційні форми діяльності адвокатури
Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвокатуру i своїх статутів.
Діяльність адвокатських о6'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Miніcтepcтвi юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
Адвокатскі бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами, вони, як i адвокати, що приватно практикують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому чинним законодавством порядку — i в іноземних банках), печатку i штамп iз своїм найменуванням.
3акон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому їi самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати пpaці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільнені громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.
Адвокати України виконують за Законом такі функції:
дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні i письмові довідки щодо законодавства;
складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;
посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;
здійснюють представництво в суді, інших державних органах;
подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;
здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян i юридичних oci6;
виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та на попередньому слідстві.
Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.
Професійні права адвоката
До професійних прав адвоката Закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних oci6 за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подачі у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні ы арбітражні суди.
Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян — за їx згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.
Обов'язки адвоката
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних oci6, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду ocoбi, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту кліента.
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, сличим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката i підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останій ії заперечує.
Адвокат не вправі прийняти доручения про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу.
Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох oci6, якщо ці інтереси не збігаються чи icтотно відрізняються.
Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язк1в.
Оплата праці адвоката
Оплата npaцi адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) i адвокатським о6'єднанням або адвокатом. У разі участi останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченicть оплата npaцi адвоката здійснюється за рахунок держави. Коли договір розривається достроково, оплата npaцi провадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення громадянину або юридичній oco6i внесена плата повертається повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.
Дисциплінарне провадження
Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської i Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.
До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване, а саме: у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що peгулюють діяльність адвокатиури, а також Присяги адвоката.
Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення.
Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час ії розгляду участь адвоката, є обов'язковою.
Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку.
Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.
Через шість місяців від дня накладання стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката i сумлінному ставленні до виконання обов'язків.
2. АДВОКАТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦECI
Згідно з ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних iнтepeciв фізичних i юридичних oci6, які беруть участь у ньому, а також швидке i повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, кто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності i жоден невинний не був покараний.
Сфера цього судочинства поширюється на різні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, що мають особистий інтepec у справі, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, noтepпiлoгo, цивільного позивача і цивільного відповідача, які мають право на захист своїх законниї інтересів. В юридичних питаннях вони, як правило, не мають знань i досвіду, тому відстоювання їx прав та законних iнтepeciв покладається на професійних юристів — адвокатів.
Сгаття 156 Конституш) Укражи забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному npoцeci України обвинувачений має такі права: знати, вчому його обвинувачують i давати пояснення у пред'явленому обвинуваченні; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у її розгляді в cyдi першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава. Існує й ряд спеціальних кримінально-процесуальних гарантій, в основу яких покладено презумпцію невинності, котра на відміну від презумпції істинності вироку є невід'ємною i необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Вона знайшла своє відображення в Загальній декларациї прав людини (ст. 11), i в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 14).
На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін.) обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. У противному разі дії й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист i, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно i об'єктивно розглянути справу i винести законний i обгрунтований вирок. Цi порушення кримінально-процесуального закону є істотними i складають підстави для скасування вироку, як i розгляд справи у відсутності захисника, коли за законом його участь є обов'язковою (ст. 370 КПК).
Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно з ст. 48 КПК захисник зобов'заний використовувати yci законні засоби i способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, i надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу.
Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання підозрюваної у вчиненні злочину особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення — з моменту ознайомлення ії з протоколом затримання або постановою про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. Коли попереднє слідство не провадилося, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.
Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, a їx законні представники, родичі або інші особи — тільки за їx дорученням або на їx прохання. Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя можуть запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.
Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі:
а) з моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення, але не пізніше 24 годин з моменту затримання - у справах про злочини неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших oci6, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно захищати своє право на захист, а також осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
б) при суперечностях між інтересами підсудних, коли хоча б один з них має захисника; якщо в судовому розгляді справи бере участь прокурор, а також громадський обвинувач при відсутності громадського захисника.
Способи ведення захисту мають бути коректними, законними. Тому адвокат не може вдаватися до перекручування фактів, завідомо невірних тверджень, схиляти свідків до дачі неправдивих показань як з своєї ініціативи, так i на прохання підзахисного, до подання сфальсифікованих документів. Закон надає обвинуваченому (підозрюваному) цілком реальні процесуальні можливості i засоби захисту, які потребують правильного i вмілого використання. Адвокат вправі збирати відомості про факти, які можутъ бути використані як докази у кримінальній справі, насам перед шляхом запитування документів від підприємств, установ, організацій, об'єднань i окремих громадян, ознайомлюватися з цими документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань (ст. 6 Закону про адвокатуру).
Позиція захисника в кримінальній справі — це його позиція щодо обвинувачення. Вона починає формуватися після ознайомлення з матеріалами справи i бесіди з підзахисним i викладається у повному обсязі в захисній промові під час судових дебатів, де висновок захисника має бути цілком визначеним, однозначним, сприятливим для підзахисного.
Якшо обвинувачений визнає себе винним i докази підтверджують це, то захисник, не заперечуючи винність клієнта, просить суд пом'якшити покарання, або обстоює наявність обставин, що виключають провадження в справі, наполягаючи на невинності обвинуваченного, якщо ж він у цьому переконаний він доводить суду, що його підзахисний себе самообмовлює. Коли ж обвинувачений не визнає себе винним, то в цьому разі захисник зв'язаний позицією клієнта. Він не можедоводити судові, що його підзахисний є винним, оскільки в цій ситуації адвокат опиняється на невластивій захиснику обвинувальній позиції.
Участь адвоката-захисника в стадії попереднього розслідування дисциплінує слідчого й особу, що провадить дізнання, примушуючи їx більш уважно ставитися до збирання доказів, більш критично підходити до їх оцінки i прийняття на їx основі рішень в кримінальній справі. Участь адвоката робить економічнішим й слідче провадження, оскільки розв'язання обгрунтованих клопотань захисника в цій стадії попереджує їx перенесения до суду, що нерідко затягує судовий розгляд, викликаючи необхідність повернення справи на додаткове розслідування.
Дуже важливою у захисті прав та законних iнтepeciв обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (статті 218—222 КПК). При ознайомленні з yciмa його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора.
Активність, наполегливість i принциповість повинен виявляти адвокат протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з іншими учасниками процесу рівними правами по пред'явленню доказів, участі в їх дослідженні та заявленню клопотань (ст. 261 КПК).
Адвокат-захисник є одним iз суб'єктів касаційного оскарження судових pішень — вироку i ухвали суду, вироку i постанови судді, які ще не набрали чинності (статті 347, 354 КПК). До подання касаційної скарги він повинен з'ясувати думку підзахисного з цього питания. Адвокат не може всупереч бажанню підзахисного подати скаргу.
У касаційній скарзі аналізується вирок i викладаються доводи з посиланням на закон, якого не було додержано судом першої інстанції, iз зазначенням конкретних підстав для скасування або зміни вироку на користь підзахисного (ст. 367 КПК).
Адвокат — представник потерпілого у кримінальній справі. Згідно з ч. 1 ст. 49 КПК потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання громадянина потерпілим особа, що проводить дізнання, слідчий i суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Після цього він набуває статусу потерпілого iз значним обсягом процесуальних прав, використовуючи які він здатний відстоювати свої законні інтереси як самостійно, так i з допомогою представника, насамперед, адвоката (ч. 3 ст. 49, ст. 52 КПК)
За чинним законодавством адвокат бере участь у кримінальному npoцeci т1льки за угодою, тобто на запрошення потерпілого, а якщо останній є неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатнім, то - його законного представника. При прийнятті доручення на ведення справи потерпілого адвокат має переконатися в тому, що рішення про визнання особи потерпілим вже прийняте, оскільки лише за його наявності він може укладати з потерпілим угоду на представництво.
Для здійснення захисту законних інтересів потерпілого закон (ч. 3 ст. 49 КПК) надає його представнику такі процесуальні права: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, - після віддання обвинуваченного до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; оскаржувати дії особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також вироку суду чи судді, ухвалу суду чи постанову судді. Як і потерпілий, він є суб'єктом функції обвинувачення.
3. ПРЕДСТАВНИЦТВО АДВОКАТА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Адвокат як правозахисник і представник в цивільному процесі
Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному пpoцeci подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону про адвокатуру i глави 12 (статті 110—117) ЦПК адвокати в цивільному npoцeci виконують одночасно функції правозаступництва й представництва.
Участь адвоката в цивільному пpoцeci України полягає у здійсненні ним представництва i захисті суб'єктивних майнових i особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших oci6 (громадян i юридичних oci6) та в сприяннi суду в всебічному, повному i об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав i обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом i особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом i судом в цивільному пpoцeci. Правовідносини між адвокатом i довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий i процесуально-правовий характер. Матеріально-правові грунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення i визначення обсягу повноважень представника в цивiльному процесі i регулюються статтями 112-115 ЦПК.
Правові відносини між адвокатом i судом в цивільному судочинстві врегульовано нормами процесуального права (статті 110—117 ЦПК) i є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України.
При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти i захищати права та інтереси громадян i юридичних oci6 за їx дорученням в ycix судових органах та на стадіях цивільного судочинства.
Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, ycix процесуальних дій, кpiм передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК) Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові поручения, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комiciї про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції
На підставі наданих повноважень адвокати допомогають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їx цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби — позовна заява в справах адміністративно-правових відносин, а при окремому провадженні — скарга i заява.
До подачі позову адвокат виконує значну i складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи i написання заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих oci6 i поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.
Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі завизначеним ст.. 137 ЦПК змістом. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб’єктність процесуального представника.
Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.
Процесуальним забеспеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки (п. 1 ст. 172 ЦПК).
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях - при колегіальному розгляді: справи) i учасниках процесу. Ст. 169 ЦПК надає представникам можливість бути обізнаним із складом суду, а також прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання i заявляти їм відвід за наявності для цього підстав (статті 18—20 ЦПК). Представник позивача може подавати заяви при зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача – про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду.
Діяльність адвоката як процесуального представника в стадії касаційного оскарження судових рішень
Касаційні оскарження і перевірка судових рішень i ухвал, шо не набрали чинності, є важливою процесуальною гарантією захисту прав oci6, які беруть участь у справі. Право касаційного оскарження процесуальні представники реалізують подачею касаційної скарги у письмовому вигляді, за формою, передбаченою законом (статті 289, 292 ЦПК). А представники співучасників й третіх oci6 мають можливість зробити це приєднанням до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають.
Залежно від характеру помилки, допущеної судом лершої iнcтaнції, представник може в касаційній скарзі ставити питання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлення нового. Вимога про це ставиться тоді коли відсутня потреба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права (п. 4 ст. 311 ЦПК).
Повноваження адвоката як процесуального представника в провадженні про перегляд судових постанов порядком нагляду
Перевірка порядком нагляду судових рішень, ухвал і постанов, які набрали чинності, є процесуальною гарантією, що забезпечує захист прав сторін та інших осіб, що брали участь у справі, а також державних інтересів. Вони, а також їх представники, вправі звернутися із скаргою до уповноважених oci6 суду i прокуратури про опротестування судових рішень порядком нагляду.
У скарзі викладається клопотання про опротестування на предмет перевірки законності i обгрунтованості рішення, ухвали, постанови, що набрали чинності. Змістом скарги може бути клопотання про зупинення виконання судового рішення (ухвали, постанови) до закінчення провадження в справі (статті 331, 335 ЦПК) та про витребування додаткових матеріалів. До неї можуть бути приєднані нові матеріали, які підтверджують наявність підстав для опротестування.
Подання скарги за суб'єктним складом не обмежується законом. Воно може бути виконана процесуальним представником будь-якої особи, шо бере участь у справі, підписана ним за наявності повноваження, i надіслана відповідній посадовій оco6i суду чи прокуратури. У практиці поширене додавання до скарги проекту протесту порядком нагляду, що спритяє прискоренню його принесення.
Подача скарги порядком нагляду будь-якими строками не обмежена.
Процесуальне представництво адвоката в стадії судового виконання
Захист майнових і особистих немайнових прав громадян і юридичних осіб завершується реалізаціею постановлених судом рішень, що складає самостійну стадію цивільного судочинства, — судове виконання
Право на порушення судового виконання відповідно до ст. 356 ЦПК мають стягувач, прокурор i суб'єкти захисту прав iнших oci6 (ст. 121 ЦПК), а також уповноважені ними представники, коли у їx повноваженнях передбачено право на пред'явлення виконавчого документа до стягнення (ст. 115 ЦПК). Реалізацію представником цього права поставлено у залежність від наявності певних умов: віднесення рішення судових i несудових органів до підвідомчості судового виконання; заяви до органу судового виконання з доданим до неї виконавчим документом; вчинення дій після подачі заяви у межах процесуальних строків з додержанням правил про підсудність.
Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній або письмовій формі разом з належно оформленими виконавчими документами, перелік яких визначений ст. 349 ЦПК. Ними є: виконавчі листи, які видаються на виконання судових рішень, вироків, ухвал, постанов; накази арбітражного суду; посвідчення комісій з трудових спорів, виконавчі написи нотаріальних органів, інші piшeння i постанови, передбачені ст. 348 ЦПК.
Повноваження представника щодо початку судового виконання реалізуються в межах передбачених законом процесуальних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах - протягом одного року.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ
Св’ятоцький О. Д. Медведчук В. В. Адвокатура історія і сучасність. – Київ “Ін Юрс”, 1997
2. Ковальський В. С. Адвокатура України. – “Юрінком інтер”, 2000.
|
