ј
Ѕ ¬
√ ƒ
≈ ∆
« »
Ћ
ћ Ќ
ќ ѕ
– —
“ ”
‘ ’
÷ „
Ў Ё
ё я
–еферат: ≈кзистенцiальна фiлософi¤, ii основнi напр¤ми /на укр. ¤зыке/
≈кзистенцiальна фiлософi¤, ii основнi напр¤ми /на укр. ¤зыке/
онтрольна робота з ф≥лософ≥њ.
“ема 27. ≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥¤, њњ основн≥ напр¤ми.
ѕлан.
1. ультурно-≥сторичн≥ передумови становленн¤ екзистенц≥ал≥зму. ѕроблема бутт¤ людини ≥ бутт¤ св≥ту.
2. Ћюдина в умовах в≥дчуженн¤, соц≥альних криз ≥ граничних ситуац≥й, сутн≥сна особлив≥сть проблематики екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ.
3. ¬ир≥шенн¤ проблеми житт¤ ≥ смерт≥, сутност≥ та ≥снуванн¤ людини в ф≥лософських концепц≥¤х ћ.’айдеггера, ∆.ѕ.—артра, ј. амю.
1. ультурно-≥сторичн≥ передумови становленн¤ екзистенц≥ал≥зму. ѕроблема бутт¤ людини ≥ бутт¤ св≥ту.
¬иникненн¤ екзистенц≥альноњ тенденц≥њ в сучасн≥й св≥тов≥й ф≥лософ≥њ було п≥дготовлено кризовою ситуац≥Їю в розвитку ф≥лософ≥њ, ¤ка склалас¤ на початку 19 ст. Ќа той час класична ф≥лософська парадигма Ќового часу, ор≥Їнтована на отожненн¤ основних характеристик св≥ту з≥ специф≥чними характеристиками природи або Усв≥тового духуФ, структурно адекватного природ≥, вичерпала можливост≥ свого розвитку.
¬ цих умовах формуЇтьс¤ нова ф≥лософська парадигма з новими акцентами у зм≥ст≥ ф≥лософствуванн¤. УЕ“радиц≥йно просв≥тницькому обТЇктив≥змов≥ протиставл¤Їтьс¤ субТЇктив≥зм, рац≥онал≥змов≥ Ц ≥ррац≥онал≥зм, натурал≥стичному сц≥Їнтизмов≥ Ц гуман≥зм, фатал≥стично забарвленому детерм≥н≥змов≥ Ц волюнтаристський л≥бертизм, механ≥стичн≥й ун≥тарност≥ бутт¤ Ц Ув≥тальнийФ ун≥версум УжиттЇвого поривуФ, Унесв≥домих пот¤г≥вФ, активних Увибух≥вФ вол≥ тощоФ [Ѕичко,159].
ўе одн≥м вагомим культурно-≥сторичним ¤вищем стаЇ набутт¤ сучасною цив≥л≥зац≥Їю всесв≥тнього характеру. ¬≥дпов≥дно ≥ ф≥лософ≥¤ стаЇ св≥товою, тобто њњ напр¤ми та школи поширюютьс¤ в планетарному масштаб≥, збер≥гаючи водночас своЇ етн≥чно-ментальне забарвленн¤.
риза властивого попередн≥й доб≥ просв≥тницького способу ф≥лософствуванн¤ ви¤вилась в усв≥домленн≥ ф≥лософами неспроможност≥ використанн¤ традиц≥йних п≥дход≥в ≥ св≥тогл¤дно-методолог≥чних ор≥Їнтац≥й дл¤ розвТ¤занн¤ нових питань, що постають перед ф≥лософською думкою.
¬ 19 ст. зТ¤вл¤ютьс¤ так≥ нов≥ напр¤ми ф≥лософ≥њ, ¤к неогегель¤нство (‘.Ѕредл≥, ƒж.–ойс, Ѕ.Ѕозанкет та ≥н.), неокант≥анство (ќ.Ћ≥бман, √. оген, ѕ.Ќаторп та ≥н.). ѕредставники цих напр¤м≥в намагаютьс¤ УпрочитатиФ класик≥в нетрадиц≥йно, робл¤чми акцент на ≥ндив≥дуал≥зм≥ та ≥ррац≥онал≥зм≥.
Ќарешт≥, одним з найб≥льш ¤скравих ≥сторико-ф≥лософських ¤вищ 19-початку 20 ст. стала так звана Уф≥лософ≥¤ житт¤Ф (ј.Ўопенгауер, ≈.фон √артман, ‘.Ќ≥цше, «.‘рейд, ¬.ƒ≥льтей та ≥н.), ¤ка поставила в центр своЇњ уваги проблеми сп≥вв≥дношенн¤ бутт¤ людини ≥ бутт¤ св≥ту. УЌа противагу класичн≥й традиц≥њ, що розгл¤дала д≥йсн≥сть ¤к жорстко детерм≥новану перв≥нним упор¤дковуючим началом (сукупн≥стю механ≥чних закон≥в, розумом, богом тощо) систему, представники Уф≥лософ≥њ житт¤Ф оц≥нюють навколишн≥й св≥т ¤к Ухаотичний пот≥к житт¤Ф, нестримно активний життЇвий ун≥версумФ[Ѕичко,161].
Ќезважаючи на несхож≥сть погл¤д≥в р≥зних представник≥в Уф≥лософ≥њ бутт¤Ф, ≥х сп≥льною рисою стаЇ намаганн¤ протиставити рац≥онал≥стичн≥й традиц≥њ ѕросв≥тництва свою ≥ррац≥онал≥стичну антитезу Ќа думку ј.Ўопенгауера, розум, св≥дом≥сть в≥д≥грають у бутт≥ людини скромно, суто техн≥чну роль, поза¤к основн≥ життЇво важлив≥ дл¤ нењ процеси (зачатт¤, розвиток орган≥зму, загоюванн¤ ран тощо) в≥дбуваютьс¤ без участ≥ ≥нтелекту. «.‘рейд в≥дводить св≥домост≥ лише п≥дпор¤дковану роль Умехан≥зму захистуФ в≥д руйн≥вних вплив≥в зовн≥шнього середовища, а основним стимулом вс≥х д≥й людини в≥н вважаЇ сферу несв≥домих пот¤г≥в, нестримних, алог≥чних, аморальних.
ѕод≥бне тлумаченн¤ Уф≥лософ≥¤ житт¤Ф пропонуЇ ≥ дл¤ бутт¤ св≥ту. «а своЇю сутн≥стю в≥н Ї нерозумним, алог≥чним, ≥ррац≥ональним. ”пор¤дковуючу функц≥ю у хаотичному потоц≥ бутт¤ зд≥йснюЇ Усв≥това вол¤Ф. ѕ≥знанн¤ приб≥чники Уф≥лософ≥њ житт¤Ф розум≥ють не ¤к традиц≥йне по¤сненн¤, що зводить нев≥доме до в≥домого, а ¤к так звану герменевтику Ц витлумаченн¤ тексту, ор≥Їнтоване на його ≥мманентне розум≥нн¤. ‘рейд широко застосовував герменевтику дл¤ тлумаченн¤ сновид≥нь, зам≥ни вих≥дних принцип≥в теор≥њ м≥фолог≥чними елементами ≥ т.≥.
‘рейдизм наклав величезний в≥дбиток на ф≥лософ≥ю, гуман≥тарн≥ науки, взагал≥ на ментал≥тет зах≥дного сусп≥льства. ÷е дозвол¤Ї вважати його своЇр≥дною передумовою поширенн¤ екзистенц≥ал≥зму. ѕроте фрейдизм не Ї власне екзистенц≥ал≥змом, це ≥нший, самост≥йний ≥ не менш впливовий напр¤м у ф≥лософ≥њ 20 ст.
Ѕезпосередн≥ витоки екзистенц≥ал≥зму ¤к ф≥лософського напр¤му викладено в прац¤х —. ТЇркегора, ¤кий вперше сформулював антитезу Уекзистенц≥њФ та УсистемиФ, маючи на уваз≥ ф≥лософську систему √егел¤. УЌа противагу панлог≥зму,Епереконаному, що бутт¤ до найдр≥бн≥ших подробиць проз≥рне дл¤ думки, без залишку вкладаЇтьс¤ в пон¤тт¤, ТЇркегор стверджуЇ, що екзистенц≥¤ Ї те,що завжди випадаЇ з розум≥нн¤ за допомогою абстракц≥й. «в≥дси випливаЇ теза про непридатн≥сть наукового метода в самоп≥знанн≥ людиниФ[—овр.зап.фил.,388].
«а ТЇркегором, екзистенц≥¤ Ї Увнутр≥шнЇФ, ¤ке пост≥йно переходить у зовн≥шнЇ, предметне бутт¤. ѕоза¤к предметне бутт¤ виражаЇ собою УнесправжнЇ ≥снуванн¤Ф людини, знайденн¤ екзистенц≥њ передбачаЇ вир≥шальний виб≥р, за допомогою ¤кого людина переходить в≥д спогл¤дально-почуттЇвого способу бутт¤, детерм≥нованого зовн≥шн≥ми факторами середовища, до Усамого себеФ, Їдиного ≥ неповторного.
¬продовж тривалого часу погл¤ди ТЇркегора ≥снували ¤к ≥зольований феномен духовного житт¤ крањн —кандинав≥њ. ≤сторичною под≥Їю, ¤ка безпосередньо поспри¤ла перетворенню екзистенц≥ал≥зму на ф≥лософський напр¤м св≥тового значенн¤, стала ѕерша св≥това в≥йна. ¬она завдала значних потр¤с≥нь всьому соц≥ально-економ≥чному укладу Ївропейського сусп≥льства, передус≥м його л≥берально-христи¤нськ≥й ≥деолог≥њ. як в≥домо, важливим елементом ц≥Їњ ≥деолог≥њ було переконанн¤ в нездоланност≥ прогресивного руху людства, спричиненого дос¤гненн¤ми науки й цив≥л≥зац≥њ. јле ѕерша та особливо ƒруга св≥това в≥йна з орган≥зованим фашистами геноцидом ви¤вили разючий брак гуманност≥ в самому фундамент≥ науково-техн≥чноњ цив≥л≥зац≥њ Ц у в≥дносинах м≥ж людьми. ÷е спричинило значне поширенн¤ екзистенц≥ал≥зму, що став найпопул¤рн≥шою теч≥Їю думки в «ах≥дн≥й ™вроп≥ в 40-60-х роках 20 ст.
ƒо культурно-≥сторичних передумов становленн¤ екзистенц≥ал≥зму сл≥д в≥днести крах моральних норм ≥ ц≥нностей у св≥домост≥ м≥льйон≥в Ївропейц≥в, що в≥дбувс¤ в 20 ст., поширенн¤ в сусп≥льств≥ н≥г≥л≥зму, криза рел≥г≥йноњ традиц≥њ, справжнЇ руйнуванн¤ вс≥х п≥двалин, ¤кого ще незнала ≥стор≥¤. ≤ндустр≥альна цив≥зац≥¤ змогла завоювати всю землю, але ви¤вилас¤ неспроможною створити своњ ст≥йк≥ духовн≥ ц≥нност≥. ÷ю цив≥л≥зац≥ю створила людина, ¤ка зв≥льнилас¤ в≥д будь-¤ких цехових ≥ станових обмежень у п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥. ÷е спричинило техн≥чн≥ й промислов≥ усп≥хи, але не забезпечило автоматичного прогресу ≥ндустр≥њ, науки ≥ культури, що засв≥дчили вже перш≥ дес¤тир≥чч¤ 20 стол≥тт¤. Уƒв≥ св≥тов≥ в≥йни, кривав≥ революц≥њ ≥ контрреволюц≥њ, боротьба за перед≥л св≥ту й колон≥альн≥ в≥йни, моральне здичав≥нн¤ мешканц≥в мегапол≥с≥в Ц все це реальн≥сть нашого стол≥тт¤. «ростанн¤ техн≥чноњ могутност≥ зробило людинобога, позбавленого вс≥л¤ких норм, що стримують, ще небезпечн≥шим Ц спочатку дл¤ ≥нших народ≥в, а згодом ≥ дл¤ самоњ людини-титана, що д≥Ї на знебожен≥й земл≥Еѕрометењвський бунт, геро≥чне Усамоподоланн¤Ф, аристократизм УвибранихФ Ц ц≥ теми Ќ≥цше були п≥дхоплен≥ ф≥лософами-екзистенц≥ал≥стамиФ [ј.–уткевич,13].
2. Ћюдина в умовах в≥дчуженн¤, соц≥альних криз ≥ граничних ситуац≥й, сутн≥сна особлив≥сть проблематики екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ.
—ловник У—овременна¤ западна¤ философи¤Ф пропонуЇ таке визначенн¤ пон¤тт¤ Ув≥дчуженн¤Ф : У¬≥дчуженн¤ (н≥м. Ц Entfremdung, англ. Ц alienation) Ц в≥дносини м≥ж субТЇктом ≥ ¤коюсь його функц≥Їю, що складаютьс¤ в результат≥ розриву њхньоњ перв≥сноњ Їдност≥, що веде до зубож≥нн¤ природи субТЇкта ≥ зм≥ни?збоченн¤, переродженн¤ природи в≥дчуженоњ функц≥њ; а також процес розриву ц≥Їњ Їдност≥Ф[—овр.зап.фил.,225].
« точки зору екзистенц≥ал≥зму, одним з ≥стотних джерел в≥дчуженн¤ Ї процес перетворенн¤ техн≥ки в самост≥йну силу, що ≥снуЇ по власних законах. У“ак, за ясперсом, техн≥чне в≥дчуженн¤ стало центральним, поза¤к техн≥ка чим дал≥ б≥льше переповнюЇ предметне бутт¤ людини, функц≥онуючи та зм≥нюючись за чужими людськ≥й —амост≥ законамиФ [—овр.зап.фил.,226].
”.Ѕаррет та ≥нш≥ американськ≥ екзистенц≥ал≥сти вбачають джерело в≥дчуженн¤ не т≥льки в техниц≥, а й у рац≥онал≥стичн≥й ф≥лософ≥њ, особливо в лог≥чному позитив≥зм≥.—права в тому, що прийн¤тт¤ установок рац≥онал≥зму, концепц≥й обТЇктивноњ ≥стини ≥ обТТктивного часу примушуЇ людину жити жити за законами так званоњ науковоњ картини св≥ту, що Ї причиною в≥дчуженн¤. ќтже, подоланн¤ в≥дчуженн¤ можливо на щл¤ху переор≥Їнтац≥њ людини на суто особист≥сне св≥тосприйн¤тт¤ ≥ адекватний йому спос≥б житт¤.
≤накшоњ точки зору дотримувавс¤ .ясперс. Ќа його думку, подоланн¤ в≥дчуженн¤ пол¤гаЇ в розвитку комун≥кац≥њ, у глибоко ≥ндив≥дуальному ≥ ≥нтимному сп≥лкуванн≥, у вихованн≥ в соб≥ здатност≥ до дискус≥њ, у протисто¤нн≥ вс¤кому фанатизму.
∆.-ѕ.Cартр стверджував, що нев≥дчужуван≥сть свободи людини, з одного боку, ≥ фундаментальна конфл≥ктн≥сть м≥жособист≥сних в≥дносин, з ≥ншого, антитеза творчоњ ≥ндив≥дуальноњ практики ≥ безликого, ≥нертного соц≥ального бутт¤ з необх≥дн≥стю породжують в≥дчуженн¤. ÷ей ф≥лософ розр≥зн¤в Усинхрон≥чнеФ та Уд≥ахрон≥чнеФ в≥дчуженн¤. ќстаннЇ Ї результатом опредмечиванн¤, воно пост≥йно присутнЇ у предметн≥й д≥¤льносчт≥ людини.
ћ.’айдеггер розгл¤дав в≥дчуженн¤ ¤к форму ≥снуванн¤ людини в обезличеному св≥т≥ повс¤кденност≥. Ќа його думку, в≥дчуженн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ у виконанн≥ ≥ндив≥дом соц≥альних ролей, в п≥дпор¤дкуванн≥ його сусп≥льним нормам повед≥нки, мисленн¤, мови.
¬ажливе м≥сце в екзистенц≥альн≥й ф≥лософ≥њ пос≥даЇ проблема бутт¤ людини в умовах соц≥альних криз. ћожна нав≥ть сказати, що екзистенц≥ал≥зм немислимий без психолог≥њ катастрофи, в≥дчутт¤ кризи. Ќевпевнен≥сть людини в майбутньому, страх перед завтрашн≥м днем, збитками в б≥знес≥ чи втратою зайн¤тост≥ зробили страх онтолог≥чною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.
У¬их≥д ≥з соц≥альноњ кризи екзистенц≥ал≥сти шукаютбь не у зм≥н≥ сусп≥льних в≥дносин, а в ≥ндив≥дуальному житт≥, в обмеженн≥ сп≥лкуванн¤ вузьким колом Удуховноњ аристократ≥њФ. –ел≥г≥йне крило екзистенц≥ал≥ст≥в шукаЇ подоланн¤ траг≥зму ≥ндив≥дуального ≥снуванн¤ в м≥стичному сп≥лкуванн≥
з богомФ [—пиркин,87].
ѕон¤тт¤ граничноњ ситуац≥њ (н≥м. die Grenzsituation) запровадив у ф≥лософ≥ю екзистенц≥ал≥ст .ясперс. √раничними ситуац≥¤ми можуть бути смерть, стражданн¤, страх, провина, боротьба. “ака ситуац≥¤ ставить людину на межу м≥ж бутт¤м ≥ небутт¤м. Уќпинившись у граничн≥й ситуац≥њ, людина, зг≥дно ясперсу, зв≥льн¤Їтьс¤ в≥д ус≥х умовностей, що ран≥ше сковували њњ, зовн≥шн≥х норм, загальноприйн¤тих погл¤д≥в, ¤к≥ характеризують сферу УћанФ, ≥ таким чином вперше ос¤гаЇ себе ¤к Їкзистенц≥юФ [‘ил.слов.,317].
√раничн≥ ситуац≥њ дозвол¤ють людин≥ перейти в≥д УнесправжньогоФ бутт¤ до справжнього, вилучають його з полону повс¤кденноњ св≥домост≥. «г≥дно погл¤дам екзистенц≥ал≥ст≥в, цього не може зробити теоретичне, наукове мисленн¤. ¬се те, чим ран≥ше жила людина, у граничн≥й ситуац≥њ постаЇ перед нею ¤к ≥люзорне бутт¤, ¤к св≥т видимостей. ¬ так≥й ситуац≥њ людина починаЇ розум≥ти, що цей св≥т в≥дд≥л¤в його в≥д н≥бито реального бутт¤, трансцендентного щодо емп≥ричного св≥ту. “аким чином, граничн≥ ситуац≥њ дозвол¤ють особистост≥ стикнутис¤ з трансценденц≥Їю, Ѕогом.
—утн≥сна особлив≥сть проблематики екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ визначаЇтьс¤ тим, що екзистенц≥ал≥сти вважають завданн¤м ф≥лософ≥њ займатис¤ не проблемами науки, а питанн¤ми суто людського бутт¤ (≥снуванн¤, Уекзистенц≥њФ). УЋюдина попри свою волю закинута в цей св≥т, у свою долю, ≥ вона живе в чужому њй св≥т≥; њњ бутт¤ з ус≥х бок≥в оточено таЇмничими знаками, символами. ∆итт¤ глибоко ≥ррац≥ональне, стражданн¤ в будь-¤к≥й форм≥ переважаЇ в н≥йФ[—пиркин,86].
ќдним з найважлив≥ших пон¤ть екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ Ї страх. —в≥т тим б≥льше страшний, що в ньому нема сенсу, в≥н не п≥ддаЇтьс¤ людському розум≥нню. ЌеприЇмност≥ чатують на людину на кожному кроц≥. ѕ≥д маскою Уодин дл¤ одногоФ люди д≥ють один проти одного. ≈кзистенц≥ал≥зм виходить з того, що людина живе насмперед емоц≥¤ми. Ќа все, що њњ оточуЇ вона реагуЇ не т≥льки теоретично чи ≥нтелектуально, але передовс≥м емоц≥йно.
У¬елике м≥сце в екзистенц≥ал≥зм≥ пос≥даЇ проблема свободи, що розум≥Їтьс¤ ¤к виб≥р людиною самоњ себе : людина Ї такою, ¤кою вона себе в≥льно обираЇ. —вобода трактуЇтьс¤ в екзистенц≥ал≥зм≥ (Е) в дус≥ повного ≥ндетерм≥н≥зму, тобто поза вс¤коњ законом≥рност≥ ≥ причинноњ залежност≥Ф [—пиркин,87]. —вобода не потребуЇ н≥ причини, ан≥ п≥дстави. ¬она передбачаЇ незалежн≥сть сучасного в≥д минулого, а майбутнього в≥д сучасного. “аким чином, свобода не не повФ¤зуЇ, а розриваЇ час людського бутт¤, утворюючи Уд≥ру в бутт≥Ф. ≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥¤ тлумачить свободу ¤к свободу вибору або свободу ставленн¤ субТЇкту до незалежного в≥д нього оточенн¤ : в≥н може або в≥льно змиритис¤ з≥ своњм становищем, або в≥льно не приймати його. ќбТЇктивна ситуац≥¤ не сама по соб≥ обмежуЇ нашу свободу, а в ¤кост≥ переживанн¤ њњ ¤к обмеженн¤. Ќаприклад, в≥льним може бути вТ¤зень або раб, в≥дпов≥дно визначаючи своЇ ставленн¤ до свого становища. —вобода сприймаЇтьс¤ екзистенц≥ал≥стами ¤к нев≥дворотн¤ дол¤. Ћюдина приречена бути в≥льною. —вобода перетворюЇтьс¤ в бол≥сну необх≥дн≥сть.
3. ¬ир≥шенн¤ проблеми житт¤ ≥ смерт≥, сутност≥ та ≥снуванн¤ людини в ф≥лософських концепц≥¤х ћ.’айдеггера, ∆.ѕ.—артра, ј. амю.
¬идатний н≥мецький ф≥лософ ћарт≥н ’айдеггер (1899-1976) вважаЇтьс¤ засновником екзистенц≥ал≥зму. —аме в≥н у книз≥ УЅутт¤ ≥ часФ (1927) сформулював ф≥лософське вченн¤, центральним пон¤тт¤м ¤кого постала Уекзистенц≥¤Ф(в≥д англ. existence Ц ≥снуванн¤).
« огл¤ду на знелюдненн¤ людини в сучасному техногенному св≥т≥, ¤кий спираЇтьс¤ на рац≥онал≥стично-обТЇктив≥стськи спр¤мовану науку ’айдеггер категорично заперечував ц≥нн≥сть наукового обТективного анал≥зу реальност≥.Ќа його думку, обТЇктивне ф≥лософське досл≥дженн¤ даЇ змогу ф≥ксувати лише Узовн≥шн≥стьФ бутт¤, зводити знанн¤ до Уусередненоњ, вкрай зб≥дненоњ, абстрактноњ, мертвоњ схеми св≥туФ. «аперечуючи обТЇктивний анал≥з реальност≥, ’айдеггер пропонуЇ звернутис¤ до Уекзистенц≥альноњ анал≥тики бутт¤Ф, ¤ка може розкрити св≥т не ¤к УсущеФ (повторюване в речах ≥ ¤вищах), а ¤к У≥снуванн¤Ф реч≥ та ¤вища в њх неповторност≥ та ц≥л≥сн≥й Уун≥кальност≥Ф.
’айдеггер вважаЇ, що людське ≥снуванн¤ завжди Ї Убутт¤-у-св≥т≥Ф ≥ в той же час Усп≥в-бутт¤Ф, тобто людина не в≥дд≥лена Укитайською ст≥ноюФ в≥д навколишн≥х речей ≥ процес≥в, а тим б≥льше в≥д ≥нших людей. ѕроте проголувана УЇдн≥стьФ ви¤вл¤Їтьс¤ значною м≥рою чимось зовн≥шн≥м. УЅутт¤-у-св≥т≥Ф ’айдеггер тлумачить ¤к Узакинут≥стьФ у св≥т≥, а Усп≥в-бутт¤Ф Ц ¤к формальний колектив. Ќедаремно ≥ сам ’айдеггер називаЇ Усп≥в-бутт¤Ф несправжн≥м, УнеаутентичнимФ ≥снуванн¤м людини.
У«а ’айдеггером, у процес≥ Усп≥в-бутт¤Ф окрем≥ людськ≥ ≥снуванн¤ н≥би взаЇмно Угас¤тьФ ун≥кальн≥сть своњх ≥ндив≥дуальних про¤в≥в, ≥ люди перетворюютьс¤ на Убезлик≥Ф одиниц≥, УнатовпФ. ¬заЇмон≥велюючий вплив людських ≥снувань призводить, зрештою, до виникненн¤ анон≥мноњ, безособовоњ влади У≥ншогоФ над кожним (’айдеггер називаЇ њњ das Man), ¤ка Увир≥внюЇ будь-¤к≥ в≥дм≥нност≥Ф ≥ спричин¤Ї Увтрату власного ≥снуванн¤Ф. ѕануванн¤ das Man призводить до того, що кожний упод≥бнюЇтьс¤ кожномуФ [Ѕичко,167].
ћ.’айдеггер намагаЇтьс¤ знайти р¤т≥вний вих≥д з-п≥д знелюднюючоњ влади das Man. ¬≥н вважаЇ, що дл¤ цього треба абстрагуватис¤ в≥д повс¤кденного бутт¤ ≥ прислухатис¤ до Уголосу з глибин самоњ самост≥ людиниФ, ¤кий, мовл¤в, Ї Упокликом земл≥ ≥ кров≥Ф, покликом самоњ Удол≥Ф. ѕроте Їдине, що може, на думку ’айдеггера, зв≥льнити людину з-п≥д влади das Man, це смерть, ¤ка виражаЇ найпотаЇмн≥шу суть людського ≥снуванн¤.
ƒещо оптим≥стичн≥ше вир≥шуЇ проблему сутност≥ ≥снуванн¤ людини один з найб≥льш авторитетних французьких екзистенц≥ал≥ст≥в ∆ан-ѕоль —артр (1905-1980), ¤кий УвважаЇ, що сутн≥сть людського ≥снуванн¤ виражаЇ не смерть, а свобода. ¬≥н протиставл¤Ї Уречове бутт¤Ф, природу людському буттю. ћатер≥альний св≥т розгл¤даЇтьс¤ —артром ¤к Упост≥йна загроза нашому життюФ[Ѕичко,167]. ѕроте людина, на думку —артра, повс¤кчас намагаЇтьс¤ подолати ворож≥сть матер≥ального св≥ту, упод≥бнюючи своЇ бутт¤ Убуттю речейФ, щоб Узлитис¤Ф з≥ св≥том у ст≥йку, Угармон≥йнуФ ц≥л≥сн≥сть. ѕроте. под≥бн≥ спроби ви¤вл¤ютьс¤ дл¤ людини марними, ба й нав≥ть траг≥чними, поза¤к призвод¤ть до втрати нею своЇњ специф≥чност≥ та перетворенн¤ њњ на Ур≥ч серед ≥нших речейФ. ¬насл≥док цього в≥дбуваютьс¤ Уперетворенн¤Ф, ц≥лком аналог≥чн≥ тим, ¤к≥ називаЇ ’айдеггер, описуючи ≥снуванн¤ людини п≥д владою das Man. «а —артром, вих≥д з лещат в≥дчуженн¤ можливий на шл¤ху Угуман≥зац≥њФ людськоњ Уситуац≥њ у св≥т≥Ф. ќтже, екзистенц≥ал≥зм, у цьому звТ¤зку, постаЇ Їдиною Усправд≥ гуман≥стичною ф≥лософ≥ЇюФ.
Ќа думку —артра, людина ц≥лком под≥бна до ≥нших людей щодо своњх т≥лесних (природно-б≥олог≥чних), соц≥ально-рольових, класових, профес≥йних характеристик. ќсоблив≥сть людини розкриваЇтьс¤ в неповторност≥, ун≥кальност≥ людськоњ особи, що знаходить своЇ безпосереднЇ вт≥ленн¤ в ц≥л¤х, задумах, проектах, звернутих у майбутнЇ. “аким чином, специф≥чн≥сть людини повТ¤зана з њњ пост≥йною Унац≥лен≥стюФ на майбутнЇ. ѕроте, майбутнЇ завжди маЇ багато можливостей, отже людина пост≥йно перебуваЇ в ситуац≥њ вибору, що Ї власне Їдиною справд≥ людською ситуац≥Їю. Ќав≥ть ¤кщо людина в≥дмовл¤Їтьс¤ вибирати, це теж своЇр≥дний виб≥р Ц виб≥р не вибирати. ќтже, свобода Ї ун≥версальною характеристикою людського ≥снуванн¤.
—артр вважаЇ людську свободу ун≥версальною, УтотальноюФ. ÷¤ свобода не зн≥маЇ, а посилюЇ Учуж≥стьФ людини ≥ св≥ту речей. У“ак, герой —артровоњ пТЇси УћухаФ ќрест, дос¤гши стану Утотальноњ свободиФ, змушений визнати, що коли Усвобода раптово вдарилаФ по ньому, природа в≥дсахнулас¤, ≥ в≥н залишивс¤ сам ¤к Улюдина, що втратила свою т≥ньФ. „уж≥сть над≥леноњ свободою (Е) людини навколишньому св≥ту виразно п≥дкреслена в словах ёп≥тера, ¤кий докор¤Ї ќрестов≥ за його свободу: У“и у св≥т≥ ¤к скабка в т≥л≥, ¤к браконьЇр у панському л≥с≥Ф [Ѕичко, 168].
Уѕод≥бно до вс≥х ф≥лософ≥в-екзистенц≥ал≥ст≥в, амю вважаЇ, що найважлив≥ш≥ ≥стини в≥дносно самого себе ≥ св≥ту людина в≥дкриваЇ не шл¤хом наукового п≥знанн¤ чи ф≥лософських спекул¤ц≥й, але за допомогою почутт¤, ¤ке немовби висв≥тлюЇ њњ ≥снуванн¤, Убутт¤-у-св≥т≥Ф. амю посилаЇтьс¤ на УтривогуФ ’айдеггера ≥ УнудотуФ —артра, в≥н пише про нудьгу, що нспод≥вано овол≥ваЇ людиноюФ[–уткевич,13].
якщо Теркегор надав онтолог≥чного характеру таким почутт¤м, ¤к Умеланхол≥¤Ф, страх, то в амю почутт¤м, що характеризуЇ бутт¤ людини, ви¤вл¤Їтьс¤ почутт¤ абсурдност≥. ¬оно зТ¤вл¤Їтьс¤ не за нашим бажанн¤м, народжуЇтьс¤ з≥ скуки, перекреслюЇ значущ≥сть вс≥х ≥нших переживань. ќсобист≥сть випадаЇ з переб≥гу повс¤кденного житт¤ ≥ стикаЇтьс¤ з питанн¤м У„и вартуЇ житт¤ того, щоби бути прожитою ?Ф амю згадуЇ твердженн¤ ТЇргекора: У—амогубство Ц негативна форма неск≥нченноњ свободи. ўасливий той, хто знайде позитивну.Ф ѕошуком такоњ позитивноњ форми бутт¤ у св≥т≥, в ¤кому померла рел≥г≥йна над≥¤, стаЇ ф≥лософське есе амю Ућ≥ф про —≥з≥фаФ, написана в 30-т≥ роки 20 ст. амю замислюЇтьс¤ над питанн¤м : ¤к жити без вищого сенсу ≥ без благодат≥ ?
—в≥т ¤к такий не Ї абсурдним, в≥н просто нерозумний, бо в≥н Ї позалюдською реальн≥стю, ¤ка не маЇ н≥чого сп≥льного з нашими бажанн¤ми й нашим розумом. Ќа в≥дм≥ну в≥д агностик≥в амю високо ц≥нуЇ емп≥ричне п≥знанн¤, методи науки, ¤ка в≥дшукуЇ чимдал≥ досконал≥ш≥ науков≥ теор≥њ. ѕроте ц≥ теор≥њ завжди Ї витворами людського розуму. У” св≥т≥ немаЇ остаточного, останнього сенсу, св≥т не Ї прозорим дл¤ нашого розуму, в≥н не даЇ в≥дпов≥д≥ на наш≥ нагальн≥ питанн¤Ећи закинут≥ в цей космос, в цю ≥стор≥ю, ми конечн≥ ≥ смертн≥, ≥ на питанн¤ про мету ≥снуванн¤, про сенс всього сущого наука не даЇ жодноњ в≥дпов≥д≥. Ќе дала його ≥ вс¤ ≥стор≥¤ ф≥лософськоњ думки Ц запропонован≥ нею в≥дпов≥д≥ Ї не рац≥ональними доказами, але актами в≥риФ[–уткевич,14].
амю розгл¤даЇ два неправом≥рн≥ висновки з констатац≥њ абсурду : самогубство та Уф≥лософське самогубствоФ. јбсурд становл¤ть людина ≥ св≥т, отже зникненн¤ одного з них означаЇ припиненн¤ абсурду.јбсурд Ї першою очевидн≥стю дл¤ розуму, отже самогубство Ц це затемненн¤ ¤сност≥, примиренн¤ з абсурдом, л≥кв≥дац≥¤ його. У‘≥лософське самогубствоФ ж у¤вл¤Ї собою Устрибок через ст≥ни абсурдуФ. якщо при самогубств≥ буваЇ знищений той, хто запитуЇ, то в раз≥ Уф≥лософського самогубстваФ на м≥сце ¤сност≥ приход¤ть ≥люз≥њ, бажане видаЇтьс¤ за д≥йсне, св≥ту приписуютьс¤ людськ≥ риси Ц розум, любов, милосерд¤ тощо. ‘≥лософськ≥ доктрини упод≥бнюютьс¤ до рел≥г≥њ, стверджуючи на¤вн≥сть останнього сенсу, пор¤дку. ќчевидна несен≥тниц¤ перетворюЇтьс¤ в замасковану, людина миритьс¤ з≥ своЇю долею. јле нема ≥ ¤сност≥ мисленн¤. амю називаЇ цей шл¤х ухиленн¤м. амю заперечуЇ ≥ рел≥г≥ю, вважаючи сумн≥вними вс≥ докази ≥снуванн¤ трансендентного пор¤дку.
амю Упропов≥дуЇ ¤сн≥сть розумного мисленн¤, запов≥дану вс≥Їю Ївропейською традиц≥Їю Уметаф≥зики св≥туФ, починаючи в≥д ѕлатона ≥ аж до √уссерл¤, де розум упод≥бнюЇтьс¤ баченню, ≥стина Ц св≥тлу, лжа Ц п≥тьм≥, бог Ц джерелу св≥тла чи самому св≥тлуЕ¬ амю ¤сн≥стю баченн¤ над≥лена т≥льки конечна ≥стота, закинута в чужий дл¤ нењ св≥тФ[–уткевич,15].
« абсурду амю виводить запереченн¤ етичних норм, доход¤чи висовку : У¬се дозволеноФ. ™диною ц≥нн≥стю стаЇ ¤сн≥сть баченн¤ ≥ повнота переживань.јбсурд не треба знищувати самогубством або стрибком в≥ри, його треба ¤комога повн≥ше зживати. амю пропонуЇ людин≥ м≥ф про затвердженн¤ самого себе Ц з максимальною ¤сн≥стю розума, з розум≥нн¤м своЇњ дол≥, людина мусить нести т¤гар житт¤, не змир¤ючись ≥з ним Ц самов≥ддача ≥ повнота ≥снуванн¤ важлив≥ше за вс≥ вершини, абсурдна людина обираЇ бунт проти вс≥х бог≥в.
« плином часу ф≥лософська концепц≥¤ амю певною м≥рою трансформувалас¤. У¬≥д анарх≥чноњ самотност≥ Ум≥фа про —≥з≥фаФ, де абсурд долаЇтьс¤ сам по соб≥, амю переходить спочатку до ≥ндив≥дуал≥стичного бунту У ал≥гулиФ ≥ УЌепорозум≥нн¤Ф, а пот≥м до до колектив≥стськоњ морал≥ У„умиФ ≥ У—тану облогиФ, ¤ка виражаЇ людську сол≥дарн≥сть у боротьб≥ проти зла.Ф„умаФ, ¤ка означала дл¤ людей Увигнанн¤Ф, ¤ка була найглибшою УрозлукоюФ, породила в них прагненн¤ до воззТ Їднанн¤ ≥ сп≥лкуванн¤ одне з одним “ому, вважаЇ амю, Ї б≥льше п≥дстав захоплюватис¤ людьми, ан≥ж зневажати ≥хФ[—овр.зап.фыл.,121].
—писок використаноњ л≥тератури.
–уткевич ј. ‘илософи¤ ј. амю // амю ј. Ѕунтующий человек. ‘илософи¤. ѕолитика. »скусство : ѕер. с фр. Ц ћ.: ѕолитиздат, 1990. Ц —.5-22.
—овременна¤ западна¤ философи¤: —ловарь / —ост.: ћалахов ¬.—., ‘илатов ¬.ѕ. Ц ћ.: ѕолитиздат, 1991. Ц 414 с.
—пиркин ј.√. ќсновы философии. ”чебное пособие. Ц ћ.: ѕолитиздат, 1988. Ц 592 с.
‘≥лософ≥¤. урс лекц≥й : Ќавч. пос≥бник / Ѕичко ≤.¬., “абачковський ¬.√. та ≥н. Ц 2-е вид. Ц .: Ћиб≥дь, 1994. Ц 576 с.
‘илософский словарь. ѕод ред. ћ.ћ.–озентал¤. »зд. 3-е. ћ., ѕолитиздат, 1975. Ц 496 с.
|
