ј
Ѕ ¬
√ ƒ
≈ ∆
« »
Ћ
ћ Ќ
ќ ѕ
– —
“ ”
‘ ’
÷ „
Ў Ё
ё я
–еферат: ¬ли¤ние биоритмов на физ работоспособность детей среднего школ. возраста.doc
¬ли¤ние биоритмов на физ работоспособность детей среднего школ. возраста.doc
ѕолтавський державний
педагог≥чний ун≥верситет ≥м. ¬.√. ороленка
кафедра
дошк≥льноњ педагог≥ки
ќпов≥данн¤ ¬олодимира ¬инниченка дл¤ д≥тей
та методика њх вивченн¤ на уроках позакласного читанн¤ та в позаурочний час.
м. ѕолтава, 2000
«ћ≤—“
¬—“”ѕ....................................................................................2-3 стор.
–озд≥л ≤. √ран≥ таланту ¬олодимира ¬инниченка.
∆иттЇвий ≥ творчий шл¤х ¬инниченка
прозањка ≥ драматурга........................................4-24 стор.
—в≥т дит¤чоњ душ≥ у творчост≥
¬олодимира ¬инниченка.................................25-35 стор.
–озд≥л ≤≤. ћетодика вивченн¤ твор≥в ¬инниченка
на уроках позакласного читанн¤ та в
позаурочний час.
2.1 ≈моц≥йний потенц≥ал опов≥дань
¬инниченка.....................................................36-40 стор.
2.2 ћетоди ≥ прийоми вивченн¤ твор≥в
¬олодимира ¬инниченка.............................40-57 стор.
¬»—Ќќ¬ »......................................................................58-59 стор.
ƒќƒј“ ».........................................................................60-62 стор.
—ѕ»—ќ ¬» ќ–»—“јЌ»’ ƒ∆≈–≈Ћ...............63-65 стор.
¬—“”ѕ
ѕ≥сл¤ проголошенн¤ ”крањни незалежною державою в украњнськ≥й л≥тератур≥ почало зТ¤вл¤тис¤ багато нових ≥мен. ќдним ≥з них Ї ≥мТ¤ ¬олодимира ириловича ¬инниченка. ўе в 1909 роц≥ ћихайло оцюбинський писав: У ого у нас читають? ¬инниченка. ѕро кого скр≥зь йдуть розмови, ¤к т≥льки р≥ч торкаЇтьс¤ л≥тератури? «нов ¬инниченка. [25;7] Ф ≤ван ‘ранко по праву вважав ¬инниченка Унай¤скрав≥шим з талант≥в-початк≥вц≥вФ. Ћес¤ ”крањнка писала про молодого ¬инниченка: УЅезталанний не може випадково ви¤вити те, чого у нього нема. “≥льки талант м≥г створити так≥ жив≥ постат≥, ц≥ природн≥ д≥алоги ≥, особливо, цю широку ¤скраву картинуФ.[25;9]
ѕонад пТ¤тдес¤т рок≥в нас переконували, що ми не маЇмо цього ген≥¤. “а Увсе повертаЇтьс¤ на круги сво¤Ф... ≤ сьогодн≥ ми переконуЇмос¤ в цьому. јдже п≥сл¤ тривалого забутт¤ ≥мТ¤ ¬олодимира ¬инниченка, його творча спадщина знову привертають до себе увагу.
ѕоступово пТЇси ¬инниченка завойовують гл¤дач≥в ”крањни. …ого твори занос¤ть до шк≥льних програм з украњнськоњ л≥тератури, пол≥тичну ≥ громадську д≥¤льн≥сть вивчають на уроках з ≥стор≥њ ”крањни.
”¤вленн¤ пор л≥тературну творч≥сть ¬инниченка буде не повним, ¤кщо не прочитати його опов≥дань про д≥тей ≥ дл¤ д≥тей, не визначити њхнЇ м≥сце в л≥тературн≥й спадщин≥ письменника. « любовТю, на повну силу свого таланту писав по д≥тей, про њхн≥ чист≥ й висок≥ мр≥њ, добр≥ помисли серц¤.
“ому нами була обрана саме така тема дипломноњ роботи: Уќпов≥данн¤ ¬инниченка дл¤ д≥тей та методика њх вивченн¤ на уроках позакласного читанн¤ та в позаурочний часФ.
ѕри досл≥дженн≥ ц≥Їњ теми нами було використано чимало публ≥кац≥й, зокрема, таких автор≥в, ¤к ¬олодимир ѕанченко, ќлена √н≥дан, ћикола ∆улинський, √ригор≥й остюк, Ћюдмила ƒем'¤н≥вська, —ерг≥й ™фремов та ≥нших.
ћета нашоњ дипломноњ роботи пол¤гаЇ в тому, щоб на основ≥ анал≥зу науковоњ та методичноњ л≥тератури досл≥дити життЇвий та творчий шл¤х ¬олодимира ¬инниченка, показати методику вивченн¤ дит¤чих опов≥дань на уроках позакласного читанн¤ та в позаурочний час.
ѕри написанн≥ дипломноњ роботи ми використовували так≥ методи ≥ прийоми досл≥дженн¤, ¤к метод вибору, анал≥зу ≥ синтезу, метод з≥ставленн¤ ≥ пор≥вн¤нн¤.
«авданн¤:
ѕроанал≥зувати художн≥ твори ¬олодимира ¬инниченка;
¬изначити найефективн≥ш≥ методи та прийоми њх вивченн¤ в школ≥;
«Т¤сувати той величезний психолог≥чний та естетичний вплив, ¤кий справл¤ють твори ¬инниченка на читач≥в.
–озд≥л ≤. √ран≥ таланту ¬олодимира ¬инниченка.
∆иттЇвий ≥ творчий шл¤х ¬инниченка прозањка ≥ драматурга.
ѕ≥встол≥тт¤ штучного забутт¤ ≥мен≥ ¬инниченка зробили свою лиху справу: сьогодн≥ розпов≥дь про його творчу спадщину доводитьс¤ розпочинати, по сут≥, з в≥дпов≥д≥ на питанн¤, ¤ке ёр≥й “ищенко (соратник ¬олодимира ¬инниченка по пол≥тичн≥й робот≥, видавець р≥зних украњнських часопис≥в) 1917 року вин≥с у назву брошури: У’то такий ¬инниченко?Ф ѕол¤рн≥сть суджень про цю людину просто ошелешуЇ. УЋ≥тературний ген≥й ”крањни, письменник, ¤кий стаЇ на р≥вн≥ першоњ-л≥пшоњ л≥тератури Ївропейськоњ...Ф, У¬еликий ѕартач житт¤, пол≥тики, ≥ передус≥м душ нашоњ молод≥...Ф, У”крањнський буржуазний нац≥онал≥ст, старий вовк украњнськоњ контрреволюц≥њ...Ф, У’удожник, роз≥пТ¤тий на хрест≥ пол≥тики...Ф
¬ усьому цьому р≥знобоњ роз≥братис¤ нелегко. јле Ц необх≥дно. “ому доводитьс¤ починати, ¤к казали древн≥, ab ovo, що в переклад≥ з латинськоњ означаЇ Уз самого початкуФ.
ѕерегорнемо стор≥нки життЇпису ¬олодимира ¬инниченка. ƒл¤ цього треба перекинутис¤ у¤вою в 1880 р≥к, на одну з вулиць пов≥тового м≥ста ™лисаветграда колишньоњ неос¤жноњ ’ерсонськоњ губерн≥њ. —аме тут 16 липн¤ (28 липн¤ за н. —т.) ≥ народивс¤ ¬олодимир ¬инниченко. Ѕатько, кирило ¬асильович, безземельний сел¤нин, був наймитом при економ≥њ пом≥щика Ѕод≥ско. ћати, ƒок≥¤ ѕавленко, в≥д першого шлюбу вже мала трьох д≥тей Ц јндр≥¤, ¬асил¤, ћар≥ю.
ќтже, ¬инниченко зТ¤вивс¤ на св≥т ≥ зростав на п≥вдн≥ ”крањни. ¬ той час це м≥сце було з≥ткненн¤м двох стих≥й Ц молодоњ ≥ндустр≥њ, могутньоњ цив≥л≥зац≥њ ≥ гар¤чого козацького духу, що витав над безмежними просторами. ’лопц¤ оточував строкатий св≥т, ≥ враженн¤ дитинства ви¤вились наст≥льки сильними, що п≥зн≥ше в≥н так напише: У¬и у¤в≥ть соб≥: ¤ родивс¤ в степах. ¬и розум≥Їте, добре розум≥Їте, що то значить Ув степах?Ф “ам, перш усього, немаЇ хапливост≥. “ам люди, наприклад, њзд¤ть волами. «апр¤жуть у великий, поважний в≥з пару вол≥в, покладуть над≥ю на Ѕога ≥ њдуть. ¬оли соб≥ ступають, земл¤ ходить круг сонц¤, планети твор¤ть свою путь, а чолов≥к лежить на воз≥ ≥ њде. “рохи засне, трохи п≥дкусить, пройдетьс¤ з бат≥жком наперед, п≥дожде вол≥в, крикне задумливо Угей!Ф ≥ знов соб≥ поважно п≥де уперед...
ј навкруги теплий степ та могили, усе степ та могили. ј над могилами вгор≥ кругами плавають шул≥ки; часами, ¤к по дроту, в ¤рок спуститьс¤ чорногуз, мТ¤ко, поважно, не хапаючись. “ам нема хапливост≥. “ам кожний знаЇ, що ск≥льки не хапайс¤ буде небо, та степ, та могили. ≤ тому чолов≥к соб≥ йде, не псуючи кров≥ хаплив≥стю, ≥ нарешт≥ прињжджаЇ туди, куди йому треба.
ќтже, ¤ вир≥с у тих степах, з тими волами, шул≥ками, задуманими могилами. ¬ечорами ¤ слухав, ¤к сп≥вали журавл≥ б≥л¤ криниць у ¤рах, а удень ширина степ≥в нав≥вала сум безкрайност≥. ¬ тих теплих степах виробилась кров мо¤ ≥ душа мо¤.Ф [7; 125]
ћабуть, ≥з тих безкрањх степових обр≥њв черпав ¬олодимир ¬инниченко велич духу ≥ силу таланту.
ƒитинство ¬олодимира ¬инниченка частково можна в≥дтворити з розпов≥дей матер≥ письменника. …детьс¤ в них про найб≥льш ранню пору в житт≥ ¬инниченка Ц його перш≥ нахили, пригоди, ≥гри, оточенн¤. ќсь, скаж≥мо, опис родинного Угн≥здаФ ¬инниченк≥в: Ућаленька хата, власна, в ¤к≥й жила родина, на нижн≥й вулиц≥, у ™лисаветград≥, й де народивс¤ ¬олодимир, мала дв≥р ≥ садок. ” двор≥ були буд≥вл≥, маленький пав≥льйон, в ¤кому жили дв≥ Їврейськ≥ родини з д≥тьми, ≥ сто¤в амбар, де зсипавс¤ хл≥б та тримавс¤ коник ћальчик. Ѕули дв≥ собаки: ∆улька ≥ адонФ. [8; 14]
Ќеподал≥к в≥д батьк≥вського будинку Ц р≥чка ≤нгул, вали староњ фортец≥, великий м≥ський сад. ”люблен≥ м≥сц¤ дит¤чих розваг та ≥гор. У√рали в іудзики, цурки, запускали голуб≥в, купалис¤ в ≤нгул≥, шукали пташин≥ гн≥зда й скарби, каталис¤ на ковзанах. ƒе¤к≥ з тих розваг були досить ризикован≥.
ѕерепливаючи ¤кось ≥з дорослими широкий ставок, ¬олодимир ледь не втопивс¤, але був ур¤тований старшими. ≤ншого разу мчав верхи на кон≥ попереду табуна Ц к≥нь зл¤кавс¤ чогось, скинув малого вершника. ѕощастило: кон≥, прол≥таючи степом, не зачепили хлопчика копитами. ўе ¤кось була подорож на ковзанах по льоду р≥чки аж до Ќовомиргорода Ц це к≥лометр≥в сорок, не менше.Ф [26; 144]
ƒещо ≥з скарбниц≥ спогад≥в пор власне дитинство згодом в≥д≥бТЇтьс¤ ≥ на стор≥нках прозових твор≥в ¬олодимира ¬инниченка. ќпов≥д≥ його матер≥, заф≥ксован≥ –озал≥Їю як≥вною ¬инниченко, дають п≥дстави припустити, що в пору свого отроцтва ¬олодимир був схожий на ... ‘едька - халамидника з однойменного опов≥данн¤, написаного ¬инниченком десь у 30-л≥тньому в≥ц≥.
„имось в≥н вид≥л¤вс¤ з-посеред своњх ровесник≥в. ћав надзвичайно ч≥тку памТ¤ть. –ано навчивс¤ читати, - сталос¤ це непом≥тно дл¤ його р≥дних. ћожливо, що першим УбукваремФ дл¤ цього були принесен≥ братом јндр≥Їм (роб≥тником друкарн≥) аф≥ш≥, з ¤ких в≥н граючись, вир≥зав л≥тери ≥ клењв на ст≥нку, питаючись у дорослих, що то за буква.
—ус≥дських д≥тей Утримав ... трохи в терор≥, бо був дуже сильний дл¤ свого в≥ку й вольовий, упертий.Ф [8;14]
урити почав, ще будучи дитиною. Ќадзвичайно любив волю, пов≥тр¤, рух. Ѕув гордим, збитошним, незалежним у вчинках ≥ р≥шенн¤х, правдолюбцем.
“акий портрет великою м≥рою зб≥гаЇтьс¤ з рисами того характеру, ¤кий постаЇ на стор≥нках опов≥данн¤ У‘едько Ц халамидникФ. —умл≥нний краЇзнавець знайде в цьому твор≥ чимало елисаветградських прикмет. –≥чка неподал≥к в≥д будинку, де мешкаЇ родина ‘едька; базарний м≥сток, що весною зносить крига; паровий млин, з-за ¤кого Усонце хитро вигл¤даЇФ, церква Ц все це поставало й перед очима малого ¬олодимира ¬инниченка, коли в≥н б≥г на берег ≤нгулу з≥ своЇњ —олдатськоњ вулиц≥. Ќе випадкова й така деталь: батько ‘едька працюЇ в м≥ськ≥й друкарн¤ Ц ми вже знаЇмо, що прац≥вником друкарн≥ був старший брат ¬олодимира ¬инниченка.
ј головне Ц сам ‘едько, хлопчик ≥з числа тих, про кого кажуть: завод≥й, ватажок, шибеник. У—пок≥й був його ворогомФ, - у цьому, читаючи опов≥данн¤, можна переконатис¤ багато раз≥в. ‘едько теж тримаЇ своњх ровесник≥в Утрохи в терор≥Ф. “о в≥дбере в них паперового зм≥¤, щоб подражнити хлопц≥в, то спокушаЇ ризикованими забавами н≥жного й смирного “олю (сина хаз¤њна будинку, де батьки ‘едька зн≥мають квартиру), то побТЇтьс¤ з кимось...
ƒе¤к≥ подробиц≥, що стосуютьс¤ ‘едькових звичок, зустр≥чаютьс¤ ≥ в спогадах про ¬олодимира ¬инниченка, - тим самим п≥дтверджуЇтьс¤ њхн¤ достеменн≥сть. ‘едько сидить у себе на ворот¤х, ¤к У—оловей Ц –озб≥йник на дерев≥, ≥ дивитьс¤. ¬≥н усе любить або по кришах лазити, або на ворот¤х сид≥ти. ¬орота висок≥, ≥ там н≥би скринька така зроблена. ” т≥й скриньц≥ й засада ‘едька.Ф ÷е Ц з опов≥данн¤ про УхаламидникаФ.
ј ось р¤док ≥з спогад≥в, що вигл¤дають ¤к коментар до цитованого фрагмента: Унад вор≥тьми подв≥рТ¤ була деревТ¤на скрин¤, в ¤к≥й любив сид≥ти малий та сл≥дкувати за тим, що робилос¤ навкруги, не будучи пом≥чений н≥ким. ≤ коли хтось ≥з д≥тей вертавс¤ з чимось њст≥вним, за чим посилала чужа мати, то малий ¬олодимир, граючись у —оловТ¤ Ц –озб≥йника, зненацька вистрибував з≥ своЇњ схованки й вимагав данини. ¬≥н н≥коли не забирав усього, а т≥льки невелику частину. ≤ це не в≥д жадност≥ до ласощ≥в, але дл¤ того, щоб показати свою силу, владн≥сть. оли б≥дний данник починав плакати, —оловей –озб≥йник вертав йому в≥д≥бране, давав потиличника й в≥дпускав.Ф [8;15]
≤ разом з тим, цей У—оловей Ц –озб≥йникФ Ц ‘едько Ц надзвичайно приваблюЇ своЇю гордою вдачею, великодушн≥стю, готовн≥стю в скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради товариш≥в, ¤ких в≥н Уне любить видаватиФ. јбо, згадаймо, з ¤кою г≥дн≥стю приймаЇ в≥н т¤жку батькову кару за своњ б≥льш≥ й менш≥ гр≥хи. ‘едько, пише автор, Уне ¤к вс≥ д≥ти поводитьс¤Ф. ¬ його характер≥ й справд≥ Ї щось неординарне. ¬≥дчайдушн≥сть, зухвалий виклик, загальноприйн¤тим звича¤м ≥ звичкам (внасл≥док чого оточенн¤ сприймаЇ його ¤к Ужахливу дитинуФ), правдолюбство, ¤кась зворушлива люд¤н≥сть, що криЇтьс¤ за екстравагантними вчинками...
„итача опов≥данн¤ може вразити ‘едькова мати: ¤кимось холодом в≥Ї в≥д њњ постат≥, в≥д сл≥в, ¤к≥ вона кидаЇ синов≥. «розум≥ло, що вона боњтьс¤ злоњ вол≥ хаз¤њна будинку, ¤кий будь-коли може вигнати помешканц≥в з квартири, але все-таки...Фћужичен¤Ф, Умурло ти репанеФ, Уз свинопасами тоб≥ гратис¤ а не з благородними д≥тьмиФ... ј до вс≥х цих прокльон≥в ще й невдоволенн¤ тим, що батько бТЇ ‘едька, ¤вно жал≥ючи малого. „и не правда, перед нами образ, ¤кий виламуЇтьс¤ з традиц≥йного р¤ду (¤кщо мати на уваз≥ те, ¤к любовно змальовано матер≥в армелюка, „≥пки, Умаленького гр≥шникаФ ƒмитрика у в≥домих творах ћарка ¬овчка, ѕанаса ћирного, ћихайла оцюбинського). ўо все це означаЇ, коли йдетьс¤ про тв≥р, у ¤кому ст≥льки автоб≥ограф≥чних рис? ’тозна. [26; 146]
Ќавчатис¤ ¬олодимира в≥ддали до народноњ школи. Ўк≥льн≥ премудрост≥ ви¤вилис¤ дл¤ нього нескладними. УЅудучи од природи до всього ц≥кавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощ≥в йде в≥н першим учнем прот¤гом всього часу вченн¤ в школ≥. —е до певноњ м≥ри р≥шило його долю й на будуче. Ќа його зд≥бност≥ звернула увагу учителька народноњ школи ≥ порадила батькам не лишати хлопц¤ без дальшоњ осв≥ти, а оддати його на науки в ¤кусь середню школу.Ф [26;146]
“ак ¬олодимир невдовз≥ переступив пор≥г ™лисаветградськоњ чолов≥чоњ класичноњ г≥мназ≥њ. ™лисаветградська чолов≥ча г≥мназ≥¤ була одним з кращих осв≥тн≥х осередк≥в краю. –азом з ≥ншими учн¤ми ¬олодимир ¬инниченко вивчав тут закон божий, рос≥йську, латинську, грецьку, н≥мецьку та французьку мови, ≥стор≥ю, географ≥ю, ф≥зику, лог≥ку, космограф≥ю, ходив на уроки г≥мнастики й сп≥в≥в. —еред викладач≥в, ¤к≥ навчали цих предмет≥в, були талановит≥ педагоги: математик . ё. еплеЇвич, латин≥ст ѕ. ƒ. ƒубн¤ков, викладач рос≥йськоњ словесност≥ ћ. ѕ. рижан≥вський.
ћожливо, б≥гаючи до народноњ школи, на вулиц¤х б≥л¤ ≤нгулу зустр≥чав малий ¬олодимир тод≥шн≥х Їлисаветградських украњноф≥л≥в, у д≥¤льност≥ ¤ких ви¤вл¤ла себе народна стих≥¤ цього степового краю на п≥вноч≥ ’ерсонщини.
—тих≥¤ та захоплювала ≥ його. «невага до украњнського, презирство до мужицького викликали в нього протест. Ќа все житт¤ запамТ¤тав, ¤к григор≥вський пом≥щик Ѕод≥ско бив батька. ќдному своЇму героЇв≥ ¬инниченко згодом в≥ддасть слова, ¤к≥ м≥г би сказати про себе самого: Уя був хворобливо вразливий на критику, на глум з себе.Ф ¬олодимиров≥ не раз зауважували, маючи на уваз≥ його простий од¤г ≥ украњнську мову, а в≥н т≥й зверхност≥ кидав св≥й нап≥вхлоп'¤чий виклик.
ƒокумента про зак≥нченн¤ ™лисаветградськоњ г≥мназ≥њ ¬олодимиру ¬инниченко не видали.
ѕро роки навчанн¤ в г≥мназ≥њ у ¬олодимира ¬инниченка залишилис¤ недобр≥ спомини. ÷≥каво, що й героњ ¬инниченков≥ згадують свою г≥мназ≥йну пору без особливого п≥Їтету. ѕровален≥ ≥спити, непорозум≥нн¤ з адм≥н≥страц≥Їю, незавершене навчанн¤...
≤стор≥ю цього протисто¤нн¤ ё. “ищенко подаЇ в дещо УгероњзованомуФ ключ≥. У—в≥домо чи несв≥домо, ¬инниченко гостро ставав в оборону свого мужицького походженн¤ ≥ ф≥зично ≥ поводженн¤м. ¬≥н навмисне п≥дкреслював те, що походить з сел¤нського роду ≥ св≥домо говорив своЇю украњнською мовою ¤к з товаришами-г≥мназистами, так ≥ з учител¤ми. ¬же тод≥ в його думках зародилос¤ питанн¤; чому ж так, що мова, ¤кою говор¤ть його батьки ≥ б≥льш≥сть людей, заборон¤Їтьс¤ чи висм≥юЇтьс¤. ¬же тод≥ склалас¤ ≥ та думка, що це вороги народу. ÷ю думку ще б≥льше стверджували г≥мназ≥альн≥ вчител≥, що просто таки пересл≥дували його за мужицтво. ¬же в другому клас≥ ¬олодимир ¬инниченко побачив, що з т≥Їњ боротьби в≥н не може вийти переможцем. ¬≥н мусив або скоритись, в≥дректись од своЇњ мови, перевернутись на пана, або ж кинути г≥мназ≥ю. «авз¤т≥сть дит¤ча не дозволила йому зробити першого, ≥ в≥н залишив науки ≥ ждав, що його ув≥льн¤ть зовс≥м. јле його залишили на другий р≥к. ѕ≥д впливом батька ≥ брата в≥н лишивс¤ надал≥ в г≥мназ≥њ. [10.8]
ѕочалис¤ роки завз¤тоњ боротьби за своњ права з учительством. ўо дал≥, то боротьба поширюЇтьс¤, ≥ вже в середн≥х класах г≥мназ≥њ ¬олодимир ¬инниченко з кращими товаришами по г≥мназ≥њ, що переход¤ть на його б≥к ≥ п≥д його вплив, закладаЇ гурток, ¤кий починаЇ боротьбу за людськ≥ права своњ, ¤к ≥ того, щоб виступити серед народу ≥ розкрити йому оч≥ на вс≥ кривди, ¤к≥ йому чин¤ть пануюч≥ класи, та повести до боротьби за кращу долю. “ак йшло до к≥нц¤ сьомого класу. ¬ сей же час назр≥ваЇ у ¬олодимира ¬инниченка сила непорозум≥нь ≥з начальством. ≤ п≥сл¤ великоњ суперечки в≥н ставить ультиматум: щоб йому видали св≥доцтво, що в≥н ск≥нчив с≥м клас≥в г≥мназ≥њ, а також, щоб видали документи його без пом≥ток, бо в т≥ часи начальство, ув≥льн¤ючи учн¤, робило часто так≥ пом≥тки на документах, що хлопцев≥ дал≥ вже не було змоги вчитись.
Ќачальство, бачачи вплив ¬олодимира ¬инниченка на учн≥в ≥ щоб позбавитись його, згодилось на таку умову. [26; 145]
јле потр≥бно було подовжувати навчанн¤. «а документом про осв≥ту ¬олодимир ¬инниченко подавс¤ в м≥стечко «латоп≥ль, розташоване не меж≥ ињвськоњ ≥ ’ерсонськоњ губерн≥й. ¬олодимир складаЇ екстерном ≥спити у «латоп≥льськ≥й г≥мназ≥њ, - зат¤жний г≥мназ≥йний сюжет прийшов, таким чином, до благополучного завершенн¤.
«а св≥дченн¤м ё. “ищенка, л≥то цього року ¬инниченко пров≥в у мандрах. ¬же тод≥ пробуджувавс¤ його пот¤г до л≥тературноњ творчост≥, ¤кий потребував життЇвих вражень ≥ знань. —тати на к≥лька м≥с¤ц≥в п≥л≥гримом ¬олодимир вир≥шив, напевне, за прикладом ћаксима √орького: по його Уход≥нн¤ по –ус≥Ф в≥домо тод≥ було багатьом, а п≥сл¤ виходу в св≥т Уќчерков и рассказовФ (1898р) слава њх автора стр≥мко зростала. “вори попул¤рного рос≥йського письменника, поза вс¤ким сумн≥вом, входили до лектури молодого ¬олодимира Ц пор це можна судити з його ранн≥х новел, на ¤ких ¤вно позначивс¤ горьк≥вський вплив.
јле були в нього й ≥нш≥ захопленн¤. „итанн¤ поповнювалос¤ творами “. Ўевченка, ≤. Ќечу¤-Ћевицького, ѕанаса ћирного ; поруч у ™лисаветград≥, жили й працювали на культурно-громадськ≥ нив≥ корифењ украњнського театру Ц ћ. ропивницький, брати “об≥левич≥... ¬≥дом≥ нам твори (поема У—оф≥¤Ф, новела УЌародний д≥¤чФ) ¬олодимир ¬инниченко писатиме, маючи за зразок У атеринуФ, УЅурлачкуФ, пов≥ст≥ ѕанаса ћирного...
ѕерш≥ л≥тературн≥ проби ¬олодимира ¬инниченка в≥днос¤тьс¤ до часу його навчанн¤ в ™лисаветградськ≥й г≥мназ≥њ (1899 р≥к, а то й ран≥ше). ¬ ту пору було, зокрема, написано поему У—оф≥¤Ф (п≥зн≥ше назва Уѕов≥¤Ф). ¬инниченко намагаЇтьс¤ завТ¤зати творч≥ контакти з редакц≥Їю льв≥вського журналу УЋ≥тературно-науковий в≥сникФ. јле за¤вив по себе письменник опов≥данн¤м У—ила ≥ красаФ: з нього, власне, й починаЇтьс¤ л≥тературна б≥ограф≥¤ ¬олодимира ¬инниченка.
ƒевТ¤тнадц¤те стол≥тт¤ зак≥нчилос¤. ”крањнський нац≥онально-культурний рух на злам≥ стол≥ть р≥зко пол≥тизуЇтьс¤. ћолодь уже не задовольн¤Їтьс¤ етнограф≥змом ≥ суто просв≥тницькою роботою. ¬иникають украњнськ≥ пол≥тичн≥ парт≥њ, ¤к≥ висувають демократичн≥ гасла, занос¤ть до програм ≥дею автоном≥њ ”крањни. ЌастаЇ нова ера в житт≥ майбутнього письменника.
ћандр≥вка по ”крањн≥ утвердила бажанн¤ ¬инниченка стати осв≥ченим чолов≥ком. Ѕлискуче витримав ≥спит в «латопол≥, в≥н њде до иЇва ≥ вступаЇ на юридичний факультет ун≥верситету.
ћолод≥сть, сила, енерг≥¤, певний життЇвий досв≥д не дозвол¤ють студенту бути осторонь тих под≥й, ¤к≥ бурхливо несе ’’ стол≥тт¤. ¬≥н вступаЇ до украњнськоњ студентськоњ громади, стаЇ членом м≥сцевоњ орган≥зац≥њ –еволюц≥йноњ украњнськоњ парт≥њ, веде активну пропаганду, пише численн≥ брошури, прокламац≥њ, лист≥вки.
„ерез де¤кий час в роман≥ Уѕо-св≥йФ ¬инниченко напише:
ћи революц≥онери, нац≥онал≥сти,
жертвуЇмо спокоЇм, молод≥стю,
¬с≥м житт¤м за ≥дею справедливост≥,
за бажанн¤ помогти ображеним
≥ знедоленим, ми так≥ гуманн≥
з людськ≥стю, чому ми так≥ жорсток≥
з одиниц¤ми, чому ми байдуж≥
до щаст¤, нав≥ть нещаст¤,
до невеличкоњ скромноњ радост≥
найближчих своњ товариш≥в? Ќевже
то правда, що щаст¤ людськост≥
буде куплено стражданн¤м людей? [26; 150]
ƒивна це пора в житт≥ молодого ¬инниченка. –еволюц≥йна пропаганда, арешти, тюрма, солдатськ≥ казарми Ц ≥ водночас напружена, гар¤чкова л≥тературна робот. У”н≥верситети житт¤Ф дають йому багатий матер≥ал дл¤ опов≥дань, ¤к≥ згодом здобудутьс¤ на захоплену оц≥нку ≤вана ‘ранка (У√олотаФ, УЌа пристан≥Ф, У–аб красиФ, У“емна силаФ, УћоЇ останнЇ словоФ, У”м≥ркований та щирийФ, У—тудентФ, Ућалорос-ЇвропеЇцьФ, У«аписна книжкаФ та ≥н.).
¬≥йна 1914 року застала письменника в ”крањн≥. ѕри його безпосередн≥й участ≥ засновуЇтьс¤ у иЇв≥ журнал Уƒзв≥нФ. ÷е був пер≥од великоњ творчоњ активност≥ митц¤. ¬≥н пише романи У«апов≥т батьк≥вФ, У«аписки ирпатого ћеф≥стофел¤Ф, У’очу!Ф, УЅожкиФ, У„есн≥сть з собоюФ, У–≥вновагаФ. ѕробуЇ своњ сили ≥ в драматург≥њ. ” творчому доробку митц¤ не дилетантськ≥ пТЇси, а драми, ¤к≥ йшли на сценах украњнських, рос≥йських, зах≥дноЇвропейських театр≥в: Уўабл≥ житт¤Ф, Уƒисгармон≥¤Ф, У¬еликий ћолохФ, УћементоФ, У„уж≥ людиФ, УЅрехн¤Ф, У√р≥хФ, У«аконФ, У—п≥воч≥ товаристваФ, Уѕанна ћараФ, У„орна ѕантера ≥ Ѕ≥лий ¬едм≥дьФ, Уѕригвожден≥Ф та ≥нш≥.
«б≥рка У раса силаФ, Уперший тр≥умфФ за словами ≤вана ‘ранка, мала г≥дне подовженн¤ Ц прот¤гом подальшого л≥тературного шл¤ху пор¤д ≥з драмами, романсами письменник звертавс¤ ≥ до жанр≥в малоњ прози. ќпов≥данн¤, пов≥ст≥, новели становл¤ть чи не найкращу частину творчого доробку ¬инниченка, ¤ка отримала високу оц≥нку ≤. ‘ранка, Ћес≥ ”крањнки, ћ. оцюбинського, ћ. √рушевського, —. ™фремова, ћ. «ерова та здобула заслужену широку попул¤рн≥сть серед читач≥в.
“алант художника, темперамент оратора, анал≥тичний розум мислител¤, життЇва активн≥сть ≥ палка, кипуча, жагуча вдача людини, ¤к≥й небайдуже, що в≥дбуваЇтьс¤ навколо, допомагали швидко ≥ гостро реагувати на актуальн≥ проблеми житт¤, давали матер≥ал дл¤ розширенн¤ тематичних горизонт≥в.
¬инниченко под≥бно дбайливому л≥карю, тримав руку на пульс≥ житт¤. “еми, героњ, ситуац≥њ його твор≥в вз¤т≥ з бурхливих рок≥в початку ’’ стол≥тт¤.
–уйнуванн¤ старого житт¤, соц≥альн≥ контрасти, наростанн¤ протесту, народженн¤ ≥ формуванн¤ новоњ сили Ц пролетар≥ату, економ≥чна криза тогочасного села, закликаЇ до боротьби за волю народу, Ущабл≥ житт¤Ф, психолог≥¤ людини, Удисгармон≥њФ в сусп≥льств≥ ≥ душах, Улюбов ≥ ненависть, терп≥нн¤ ≥ помста, туга ≥ мр≥¤, мр≥¤ до ¤сних, в≥льних, свобод них час≥в, коли б душа людини ходила в св¤точн≥й одеж≥, а не лежала обпльована ≥ обезславлена б≥л¤ вор≥т чужого, ситого, тугого переможц¤Ф Ц ось основний зм≥ст опов≥дань, новел, пов≥стей письменника.
ѕро що б не писав ¬инниченко: чи про г≥рк≥ понев≥р¤нн¤ зароб≥ток (УЌа пристан≥Ф) чи про жахлив≥ картини у будинку божев≥льних (У’востат≥Ф), чи по в≥дкинутих на дно сусп≥льства зайвих людей ≥з пекельних Учорних кухонь ”крањниФ (пов≥сть У√олотаФ), чи про тюремне ≥снуванн¤ пол≥тичних д≥¤ч≥в ≥ вТ¤зн≥в (Уўось б≥льше за насФ), чи про т¤жкий шл¤х художника (пов≥сть Уќлаф —тензокФ), чи про злиденне житт¤ ем≥грант≥в (У“айнаФ), - на всьому лежить печать глибокого, жорсткого реал≥зму, тонкоњ психолог≥зац≥њ, високоњ, справд≥, класичноњ художност≥.
Ћакон≥чн≥сть, щир≥сть, простота композиц≥њ, ≥мпульсивн≥сть ≥ динам≥чн≥сть розпов≥д≥, вм≥нн¤ вкласти важливу ≥дею ≥ розмањтт¤ под≥й у невелик≥ за розм≥ром твори, широка панорама характер≥в, поглиблений психолог≥чний анал≥з Ц все це характерн≥ ознаки художнього стилю ¬инниченка.
¬инниченко Ц психолог викликав бурхливу реакц≥ю критик≥в. ќдн≥ називали його Ул≥карем людських душФ, ≥нш≥ гостро засуджували Уколупанн¤Ф в потаЇмних закутках найсокровенн≥шого.
ѕисьменник устами героњв говорив пор те, що накип≥ло, що вистраждано. ƒумаючи над сенсом житт¤, примушував читач≥в захоплюватись прекрасним ≥ не в≥двертатись в≥д потворного, Узбирати мед з буд¤к≥в ≥ тро¤ндФ. “ому персонаж≥ ¬инниченкових твор≥в не завжди зрозум≥л≥ до к≥нц¤, можна не погоджуватис¤ з њхн≥ми вчинками, але важко залишитис¤ байдужими до них.
ћанера його розпов≥д≥ дуже своЇр≥дна, без симпат≥й ≥ антипат≥й автора, ¤кий волод≥Ї талантом строгого спостер≥гача ≥ опов≥дача. ¬м≥нн¤ подати оточенн¤ ≥ под≥њ через сприйманн¤ героњв поставило ¬олодимира ¬инниченка в один р¤д ≥з тими письменниками, пор ¤ких ≤. ‘ранко писав: У«а своњми геро¤ми вони щезають зовс≥м, а, властиво, перенос¤ть себе в њх душ≥, зм≥шують нас бачити св≥т ≥ людей њх очимаФ. [17;132]
¬инниченко добре знав житт¤ ≥ д≥¤льн≥сть соц≥ал-демократ≥в. ¬≥н одним з перших в украњнськ≥й л≥тератур≥ зобразив цих людей, ¤к≥ боролись, йшли в тюрми, на каторгу, жертвували житт¤м Уво ≥мТ¤ того, що так загально зветьс¤ народомФ. У—тудентФ, УћоЇ останнЇ словоФ, Уўось б≥льше за насФ, УЋанцюгФ, У–оботи!Ф, У√лумФ, У¬иривок з У—помин≥вФ, У“аЇмн≥стьФ, У–абин≥ справжньогоФ, У«аписна книжкаФ Ц опов≥данн¤, дл¤ ¤ких автор бере сюжети ≥з житт¤ украњнських революц≥йних сил.
¬еликою заслугою ¬олодимира ¬инниченка Ї те, що революц≥онери у його описах н ≥деал≥зован≥, не трафаретн≥, не шаблонн≥, а звичайн≥ люди, н≥чим не прикрашен≥. ќднаково правдиво ≥ в≥дверто йде мова про позитивн≥ риси чи вади. ≤ скр≥зь письменник торкаЇтьс¤ в≥чного болючого питанн¤ про сп≥вм≥рн≥сть громадського обовТ¤зку ≥ особистого житт¤.
¬арто пригадати конфл≥кт м≥ж озв≥р≥лою в≥д пожеж≥ юрбою сел¤н ≥ студентом-ол≥гархом (опов≥данн¤ У—тудентФ), траг≥чний ф≥нал, коли лише своЇю смертю без≥менний герой в≥дкриваЇ оч≥ затурканому народу на њхн≥х справжн≥х ворог≥в.
√отовн≥сть поступитис¤ найдорожчим заради революц≥йних ≥деал≥в бачимо й у «≥ни з однойменного опов≥данн¤. ѕ≥д загрозою житт¤ њњ нареченого, ¤кий у вТ¤зниц≥ оголосив голодовку. ¬она њде, щоб вр¤тувати його, але на одн≥й ≥з станц≥й Ц страйк зал≥зничник≥в. «наючи, що кожна година може стати фатальною дл¤ јнтипа, вона, н≥ хвилини не вагаючись, стаЇ на б≥к роб≥тник≥в, допомагаЇ њм, всел¤Ї в≥ру в перемогу.
ѕод≥бний героњзм зустр≥чаЇмо ≥ в опов≥данн¤х У“ал≥сманФ. ¬Т¤зн≥ готують втечу ≥ лише Унайменший, найпосл≥дн≥ший чолов≥кФ ѕ≥н¤ готовий кинутис¤ на вартового ≥ ц≥ною власного житт¤ забезпечити товаришам шл¤х на волю.
“ак≥ люди Умали у груд¤х червон≥ пекуч≥ жариниФ, згорали у вогн≥ боротьби, запалюючи полумТ¤ в≥ри в серц¤х ≥нших людей.
Ќе можна спок≥йно читати ≥ про наймит≥в, на чињх Уобличч¤х видно нужду ≥ гореФ, ¤к≥ Уповимокали в≥д поту ≥ сл≥зФ, в ¤ких Упонадималис¤ жили в≥д прац≥Ф. яскравим прикладом цьому Ї пов≥сть У√олотаФ.
Ѕ≥ль ≥ сп≥вчутт¤ викликають ≥ опов≥данн¤ про зароб≥тчан, ¤ких УвипихаЇ ≥з себе селоФ, котр≥ Уб≥льше потр≥бн≥ йомуФ (УЅ≥л¤ машиниФ, У–аб красиФ, У’то ворог?Ф, УЌа пристан≥Ф), з особливою увагою автор зупин¤Їтьс¤ на дол≥ таких людей.
У—трашний голос нуждиФ ≥ зал≥зна рука голоду штовхаЇ нещасних до злочину, до втрати людськоњ г≥дност≥. ќпов≥данн¤ У√олодФ: троЇ сел¤н, доведених злидн¤ми до в≥дчаю, намагаютьс¤ вкрасти на зал≥зниц≥ зерно. ќпухл≥ з голоду Уеспорп≥¤ториФ потрапл¤ють до рук жандарма та пТ¤них оф≥цер≥в, ¤к≥ вир≥шили влаштувати соб≥ УрозвагуФ Ц ≥ односельц≥ за панськ≥ грош≥ бТють один одного.
“ак≥ картини Ц вирок тим, хто знущаЇтьс¤ ≥ висотуЇ жили з людей, перетворюючи њх на раб≥в.
” УўоденникуФ ¬инниченко згадуЇ, що Уз дитинства, з того часу, ¤к пом≥щик Ѕод≥ско бив мого батька у себе в економ≥њ, ¤к обдурив його, ¤к визискував, ¤к вигнав у земл¤нку в пол≥, де ¤ пас череду, з того моменту Ув≥н став ненависником соц≥ального визискуФ ≥ УЅод≥сок ус¤кого іатункуФ. [17; 134]
¬инниченко зриваЇ маску з л≥берального панства, показуЇ його п≥дступн≥сть, ханж≥сть ≥ реакц≥йну суть.
Уѕрозањк з божоњ ласкиФ, ¤к називали ¬инниченка, мав ще й неаби¤кий хист драматурга.
ћабуть найвлучн≥ше з тогочасноњ критики ¬инниченка Ц драматурга оц≥нив √. ’откевич: У—ильний талант, те, що в≥н пише, невитримане, негармон≥йне, кострубате, але м≥цне ≥ колоритнеФ. [17; 141]. ” драмах ¬инниченка Ц вс¤ ”крањна, але його думки виход¤ть далеко за меж≥ нац≥онального. ≤ ¤к прозањк, ≥ ¤к драматург в≥н був серед тих митц≥в, ¤к≥ прагнули п≥днести нац≥ональну культуру до найвищого св≥тового р≥вн¤.
як драматург ¬олодимир ¬инниченко працював невтомно (понад 20 пТЇс за 23 роки творчост≥), звертаючись до нових тем ≥ проблем, не освоЇних ще украњнським театром ≥ зТ¤совуючи њх новою драматург≥чною мовою.
¬же з 1909 року пТЇси ¬инниченка були у репертуар≥ украњнських ≥ рос≥йських театр≥в, а згодом У„орна ѕантера ≥ Ѕ≥лий ¬едм≥дьФ, УЅрехн¤Ф, У√р≥хФ, довгий час не сходили з≥ сцени Ѕерл≥на, ƒрездена, Ћейпцига, –има.
ј на батьк≥вщин≥ письменника з усього творчого доробку саме драматург≥¤ найб≥льше зазнавала критики: в≥д захопленн¤ ≥ гордост≥, Ущо в особ≥ ¬инниченка ми, украњнц≥, виходимо на св≥тову аренуФ, до повного запереченн¤ рол≥ його модерно-психолог≥чноњ драми у формуванн≥ нового украњнського театру. ќдн≥ в≥дчували, що пТЇси ¬инниченка Ув≥дкривали ’’ в≥кФ украњнськоњ драматург≥њ, а ≥нш≥ вбачали у цих же пТЇсах лише Укопирсанн¤ у псих≥ц≥Ф.
ƒрами ¬олодимира ¬инниченка Ц це стих≥¤, бунт, виклик самому життю. —м≥лив≥стю тематики (св≥дом≥сть та ≥нстинкти, мораль ≥ статев≥ проблеми, честь ≥ зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за меж≥ дозволеного. еруючись своњм в≥домим принципом Учесност≥ з собоюФ, ¤к ≥ знаменитим висловом Ўопенгауера: У‘≥лософов≥, ¤к ≥ поетов≥, мораль не повинна закривати правдиФ, ¬инниченко п≥дн≥маЇ зав≥с, проникаЇ у найпотаЇмн≥ш≥ схови психолог≥њ ≥ проводить експерименти на людськ≥й душ≥.
√ероЇм його пТЇс стаЇ новий сусп≥льний тип ≥нтел≥гента, тло д≥њ Ц двадц¤те стол≥тт¤, з його соц≥альними конфл≥ктами ≥ моральними протир≥чч¤ми. ѕошуки Управди житт¤Ф ≥ Уновоњ морал≥Ф не Ї новац≥Їю, це норма дл¤ твор≥в будь-¤кого Ївропейського письменника.
ќсобливе м≥сце серед драматичних твор≥в ¬олодимира ¬инниченка належить драм≥ на чотири д≥њ У„орна ѕантера ≥ Ѕ≥лий ¬едм≥дьФ, - творов≥, в ¤кому порушуютьс¤ проблеми мистецтва в його сп≥вв≥дношенн≥ з житт¤м.
√ероњ твору Ц художник орн≥й аневич (Ѕ≥лий ¬едм≥дь), його невелика родина: дружина –ита Ц „орна ѕантера, мати, син Ц немовл¤ ≥ богемне оточенн¤ њх Ц Умитц≥, њхн≥ коханки й модел≥Ф, - ¤к сказано у ремарц≥.
“алановитий митець аневич не утвердив себе поки ще належним чином; полотно, ¤ке повинне засв≥дчити його талант, ще нестворене; тож ≥ живе родина за кордоном, в ѕариж≥, займаючи велике ательЇ, де батько пише картину дл¤ ос≥ннього паризького —алону. —≥мТ¤ бере безпосередню участь у творчому процес≥: –ита з малим Ћесиком позуЇ дл¤ полотна Ућадонна з немовл¤мФ.
—еред богемного гармидеру, суперечок про мистецтво й митц≥в починаЇ вже з першоњ д≥њ звучати тривожна нота: Ћесик захвор≥в, вс¤ прац¤ орн≥¤ п≥д питанн¤м.
Ѕезтактна груб≥сть, небажанн¤ перейн¤тис¤ ≥нтересами й почутт¤ми чолов≥ка, вколоти чи ударити ¤кнайдошкульн≥ше аж н≥¤к не виправдовуютьс¤ вбол≥ванн¤м за здоровТ¤ дитини; все це риси т≥Їњ самоњ породи, ¤ка бере св≥й початок в≥д знаменитих —олох, ѕалажок ≥ ѕарасок; можна сказати, риси певного нац≥онального типу. ј чого варте сварливе вимаганн¤ грошей на л≥ки саме в той момент, коли чолов≥к вз¤вс¤ за пензель! ≤ все це Ц зовс≥м не в≥д нелюбов≥ до орн≥¤, скор≥ше навпаки: це зрозум≥ле, хоча й брутально виражене бажанн¤ зосередити всю його увагу й почутт¤ на соб≥, п≥д≥гр≥ти њх, довести до кип≥нн¤Е
онфл≥кт м≥ж подружж¤м загострюЇтьс¤ ≥ дедал≥ набираЇ ще б≥льш потворних рис Ц у ньому боротьба самолюбства ≥ воль, бажанн¤ кожного поставити себе, свою правоту вище Ц жорстка й нищ≥вна в≥йна, у вир≥ ¤коњ гине ≥ дитина, ≥ художн≥й шедевр батька, ≥ саме житт¤ подружж¤ Ц все. Ќедаремно орн≥й у ц≥й боротьб≥ поступово втрачаЇ дов≥ру до дружини, до њњ застережень ≥ сприймаЇ њх лише ¤к про¤ви самолюбства й егоњзму; втрачаЇ розумн≥ ор≥Їнтири в житт≥ ≥ –ита, ¤ка робить немало злих дурниць. ¬решт≥ ус¤ њњ етика щодо чолов≥ка виливаЇтьс¤ у бажанн¤ вчинити йому на зло. «л≥сно, егоњстично, потворно вони змагаютьс¤ одне з одним нав≥ть над трупом дитини, втрачаючи реальне в≥дчутт¤ того, що в≥дбуваЇтьс¤; –ита, щоб не розТЇднавс¤ њх тр≥умф≥ат (Ући троЇ Ц одно!Ф) убиваЇ в хвилину т¤жкого душевного болю не т≥льки себе, а й його, б≥льше того Ц знищуЇ його картину.
” пТЇс≥ перемагають не теор≥њ, а знову ж таки природа (природн≥ почутт¤ любов≥ до родини, до дитини Ц цих одв≥чних життЇвих основ). Ќав≥ть ћистецтво Ц справжнЇ, велике ћистецтво Ц не може ≥снувати в пол¤рному холод≥ себелюбства, без тепла, без сувТ¤з≥ р≥дних душ.
ƒраматург≥¤ ¬инниченка вир≥зн¤Їтьс¤ гостротою проблем, глибиною психолог≥чних екскурс≥в, в≥дсутн≥стю шаблонност≥, образним мисленн¤м, неореал≥стичними тенденц≥¤ми, модерном, символ≥змом, Уновими горизонтамиФ ≥ Уобр≥¤миФ, з ¤ких гл¤дач маЇ змогу проникати в глибини св≥ту п≥дсв≥домост≥.
ожна пТЇса ¬олодимира ¬инниченка приховуЇ в соб≥ загадку, ¤ку неможливо розгадати, Урозшифрувати кодФ до к≥нц¤. “ому, ми переконан≥, в кожного, хто всерйоз замислитьс¤ над суттю пТЇс ¬инниченка, виникне своЇ сприйн¤тт¤ њх.
–еволюц≥¤ 1917 року. ¬инниченко разом з √рушевським очолюЇ ур¤д ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки. ¬≥н стаЇ заступником голови ÷ентральноњ –ади та головою њх генерального секретар≥ату Ц автономного ур¤ду ”крањни, а з 1918 по 1919 р≥к очолюЇ ƒиректор≥ю.
УЅез сумн≥в≥в ≥ вагань вриваЇтьс¤ енерг≥йний перший м≥н≥стр ”крањни в несамовите шаленство вже легального пол≥тичного житт¤, виборюючи власною самопожертвою перш≥ гаранти культурного в≥дродженн¤ на основ≥ свобод ≥ прав суверенноњ нац≥њ [15; 123].
Ћегкого, спок≥йного житт¤ не мав ¬инниченко. ¬≥д банальних др≥бниць (куп≥вл¤ стол≥в ≥ ст≥льц≥в дл¤ —екретар≥ату), щоденноњ суЇти суЇт (прийом представник≥в “имчасового ур¤ду, зустр≥ч≥ з ≥ноземними журнал≥стами, переговори з роб≥тничими ≥ солдатськими депутац≥¤ми; вислуховуванн¤ скарг, безк≥нечн≥ ур¤дов≥ зас≥данн¤); телефонних та письмових погроз розправитис¤ за Убаламутство Їдиного руського народу украњнствомФ аж до чотирьох ”н≥версал≥в Ц така ампл≥туда роботи ¬инниченка в ÷ентральн≥й –ад≥. ѕадаючи в≥д знемоги, УпрокручуючиФ в памТ¤т≥ под≥њ дн¤, ¬инниченко часто запитував себе: Уяка сила керуЇ цими д≥¤ми? „естолюбн≥сть? Ѕажанн¤ здаватис¤ ц≥нним, найкращим в очах ≥нших? „и розбурханий до екстазу, до самозабутт¤ ≥нстинкт, ота таЇмна величезна кер≥вна сила, що керуЇ людськ≥стю, не потребуючи дл¤ того н≥ св≥домост≥ людей, н≥ бажанн¤ њх на те? „и ф≥з≥олог≥чна, заложена в нервах любов до того, з чим росло моЇ дитинство, що плекала мо¤ юнацька думка, що прокладало в мозку моЇму глибок≥, нестираюч≥ сл≥ди?Ф [10;19].
ќднозначноњ в≥дпов≥д≥ ¬инниченко не мав. ћоже, одна з цих сил, а може, й ус≥ разом? “а одне в≥н знав твердо: свободу Ц скарб, до ¤кого т¤глас¤ душа довгих покол≥нь, неодм≥нно треба брати. У–озбито двер≥ страшних марних льох≥в. ” тих льохах в≥ками ховалось наше золото. ћожна брати його, можна виносити на св≥т ≥ роздавати окраденим. ÷≥л≥ купи лежать його п≥д нашими ногами. Ѕери, ск≥льки хочеш. јле чи Ї ж у нас ст≥льки сили, щоб зразу п≥днести усе те добро? „и Ї ст≥льки рук, щоб поставити њх б≥л¤ тоњ т¤жкоњ роботи?Ф [10;20].
«нову сумн≥ви, тривога, сором: а ¤кщо не п≥днесемо? якщо знову доведетьс¤ заховати той скарб? ¬≥дродженн¤ нац≥ональноњ державност≥ Ц т¤жка ≥ страшна р≥ч. ѕотр≥бно надлюдських зусиль, в≥дчаю, гн≥ву ≥ см≥ху, щоб закласти п≥двали будинку, в ¤кому зручно ≥ в≥льно житимуть нащадки.
¬олодимир ¬инниченко, дл¤ ¤кого свобода ≥ щаст¤ народу ”крањни були його власними свободою щаст¤м. –обив усе, що м≥г, не шкодуючи сил. ” УўоденникуФ (книга 8, запис в≥д 14.’.1919) в≥н пише, що готовий Уна вс≥ жертви, нав≥ть на смерть, аби т≥льки вр¤тувати украњнську нац≥ю в≥д розпТ¤тт¤Ф. [17;129]
«розум≥ло, що в буремн≥ роки муза письменника мусила поступитись м≥сцем пол≥тиц≥: 1918 року зТ¤вилась у св≥т драма Ућ≥ж двох силФ, а в ем≥грац≥њ у ¬≥дн≥ прот¤гом року в≥н пише тритомну працю У¬≥дродженн¤ нац≥њФ, ¤ку з повним правом можна називати най обТЇктивн≥шим дзеркалом тих под≥й.
¬ лютому 1925 року ¬олодимир ирилович ≥ –озал≥¤ як≥вна перењхали до ѕарижа. ” багатолюдному ѕариж≥, що ¤к ≥ ѕрага, в т≥ роки був одним ≥з найб≥льших осередк≥в украњнськоњ ем≥грац≥њ, ¬инниченко вочевидь почувавс¤ самотньо. ћав непростий характер, та й в≥д Уем≥грантськоњ богин≥ Ц др≥бТ¤зковоњ пльотниц≥, др≥бно жорстокоњ, уњдливоњ злоњ бабиФ (¤к висловивс¤ письменник у своЇму УўоденникуФ) хот≥лос¤ втекти подал≥.
¬ цей час ¬инниченко ≥нтенсивно обдумуЇ й формуЇ нов≥ дл¤ себе ф≥лософсько-етичн≥ принципи. …ого ц≥кавл¤ть ≈п≥кур ≥ ¬ольтер, ф≥лософи √юйо й ѕуанкаре, психологи ¬ундт ≥ Ћебоне. ¬инниченка все б≥льше захоплюють проекти влаштуванн¤ житт¤ на засадах гармон≥њ. ¬≥н пише трактати Уўаст¤Ф ≥ УЋисти до юнакаФ, в ¤ких обірунтовуЇ принципи простоти й природност≥ людського житт¤. ¬инниченко приймаЇ ¤к акс≥ому погл¤д, що людство прагне щаст¤. ¬≥н стверджуЇ: У™дине, що маЇмо право констатувати з абсолютною певн≥стю, це ж що не зважаючи на вс¤к≥ наш≥ теоретичн≥ розходженн¤, ми вс≥ (хочемо того, чи не хочемо) мусимо п≥дл¤гати законов≥ прагненн¤ щаст¤.Ф [20; 141]
ћи не кажемо: щаст¤ Ї багатство, слава, чеснота, коханн¤, обовТ¤зок, родина, н≥рвана, себто волод≥нн¤ ¤коюсь одн≥Їю чи нав≥ть к≥лькома ц≥нност¤ми Ц силами. Ќ≥ матер≥альн≥, н≥ духовн≥ ц≥нност≥, н≥ кожна зокрема, н≥ нав≥ть ус≥ вкуп≥ ще не дають довгоњ пост≥йноњ радост≥ житт¤, себто щаст¤. ћаючи ≥ багатство, ≥ славу, ≥ здоровТ¤, ≥ чесноти, ≥ владу, ≥ все, що хоч, маючи часом ≥ велик≥ насолоди в≥д них, щаст¤ все ж таки можна не мати, ≥ можна бути нав≥ть нещасним. ∆итт¤ повне доказ≥в цьому. „ого ж воно так? “ого, що н≥¤ких людських, моральних твердих, а надто в≥чних ц≥нностей немаЇ. ƒобро ≥ зло, ¤к хвил≥ на вод≥, переливаютьс¤ одне в друге. “е, що т≥льки що було добром, через хвилину стаЇ злом. ўо дл¤ одного щаст¤, те дл¤ ≥ншого дурниц¤. ≤ншими словами, будь-¤ка людська моральна ц≥нн≥сть Ї в≥дносна. ќтже, шукати такоњ абсолютноњ реч≥, ¤к щаст¤, треба в чомусь пост≥йному, над≥йному. ј таким Ї закон погодженого взаЇмов≥дношенн¤ елемент≥в бутт¤. —ебто: хоч би ¤к≥ зм≥ни не в≥дбувалис¤ в речах, в наших ц≥нност¤х, чи то ф≥зичних, чи духовних, взаЇмов≥дношенн¤ м≥ж цими речами залишаЇтьс¤ пост≥йним, в≥чним, ¤к в≥чн≥ закони природи на земл≥. Ѕагатство, сила, здоровТ¤, коханн¤ окремо, н≥ нав≥ть ус≥ разом, коли вони не погоджен≥ з собою, щаст¤ не дають. “≥льки д≥йова р≥вновага цих ц≥нностей та погоджен≥сть њх м≥ж собою та з силами назовн≥ нас даЇ той стан, ¤кий ми можемо з ц≥лковитим правом назвати щаст¤м. [20;143]
“¤жк≥ часи настали дл¤ ¬инниченка. …ого пТЇси з≥йшли з≥ сцен театр≥в, на ”крањн≥ б≥льше не видавали його твор≥в, а т≥, що були видан≥ ран≥ше, вилучалис¤ з б≥бл≥отек.
«рештою ¬инниченко знаходить на берез≥ —ередземного мор¤, за тис¤чу к≥лометр≥в в≥д ѕарижа, нап≥взруйновану ферму, купуЇ њњ ≥ перењздить з –озал≥Їю як≥вною на нове м≥сце. —≥мнадц¤ть рок≥в у ћужен≥, у У«акуткуФ (так письменник назвав свою садибу) Ц особлива доба в його дол≥. ¬се болюч≥ше в≥дчуваЇтьс¤ ≥зольован≥сть ≥ покинут≥сть. ЌастаЇ р≥шуча переоц≥нка сусп≥льних, моральних ≥ пол≥тичних ц≥нностей.
¬инниченко знев≥р¤Їтьс¤ в можливост≥ х≥рург≥чними засобами зм≥цнити сусп≥льн≥ стосунки ≥ наблизити людей до щаст¤. –еволюц≥њ залишають в ≥стор≥њ людства кривавий сл≥д. ѕротисто¤нн¤ ж м≥ж кап≥тал≥стичним «аходом ≥ комун≥стичним —ходом набуваЇ таких форм, що це починаЇ загрожувати знищенн¤м самоњ цив≥л≥зац≥њ. як вийти з цього глухого кута? ќсь головне питанн¤, над ¤ким замисливс¤ муж енський сам≥тник ≥ дивак ¬олодимир ¬инниченко. Ўукаючи в≥дпов≥д≥, в≥н обдумував своњ проекти майбутнього гармон≥йного житт¤. УЌайкращою дитиною своЇюФ називав ¬инниченко велику, в двох томах, ф≥лософсько-соц≥альну працю У онкордизмФ. онкорд Ц по-французьки означаЇ ФзлагодаФ, Упримиренн¤Ф.
¬инниченкова прац¤ здеб≥льшого зосереджена на двох засадах того, ¤к зробити людство щасливим. ¬≥н пропонуЇ нове роззброЇнн¤ вс≥х нац≥й св≥ту. ƒал≥ закликаЇ народи св≥ту прийн¤ти нову форму соц≥альних в≥дносин, ¤ку в≥н називаЇ Уколектократ≥ЇюФ (досл≥вно Ц влада колективу). Ћише усуненн¤ будь-¤ких форм найманоњ прац≥ може забезпечити остаточне усуненн¤ загрози в≥йни.
≤дењ конкордизму пронизують твори, написан≥ в ћужен≥: УЌова запов≥дьФ, У¬≥чний ≥мперативФ, У—лово за тобою, —тал≥не!Ф, УЋепрозор≥йФ.
–оки в≥йни Ц мертв≥ роки дл¤ ¬инниченка Ц письменника. Ѕезконечна туга за ”крањною, т¤жка прац¤ на город≥, пост≥йне в≥дчутт¤ голоду...
У¬≥йнуло сьогодн≥ ”крањною, в≥д ¤когось опов≥данн¤ в У„ервоному шл¤хуФ, ¤кий перегл¤даю. «абол≥ла вс¤ душа; таким ниючим, ридаючим болем забол≥ла, що аж сама похолола в≥д страху й здивуванн¤. оли б за один тиждень перебутт¤ на ”крањн≥ треба було ц≥лий р≥к ≥ти п≥шки, з захватом згодивс¤ б. ≤ п≥шли б ми удвох, ≥ ¤ке було б щаст¤!Ф [15; 103]
¬т≥хою дл¤ ¬инниченка був живопис. Ќавдивовижу щедро обдарована людина, ¬олодимир ирилович дл¤ повного самовираженн¤, чи навпаки, в ¤к≥сь внутр≥шньо критичн≥ стани, дл¤ втеч≥ в≥д себе Ц л≥тератора й пол≥тика, - в≥дчував потребу в сп≥лкуванн≥ ще з одн≥Їю ћузою.
¬ласне ≥ в письменницьк≥й манер≥ ¬инниченка можна пом≥тити гостре око художника, ¤ке давало змогу к≥лькома штрихами, Умаленькими рисочкамиФ, ¤к≥ найчаст≥ше розкидан≥ по всьому твору, влучно ≥ лакон≥чно змалювати людину.
¬≥н освоював досв≥д Ївропейського модерн≥зму, захоплювавс¤ ѕ≥кассо, ¤кий довгий час мешкав тут же, в ћужен≥, Ѕраком й ћат≥ссом.
—падщина ¬инниченка - художника складаЇ близько сотн≥ картин Ц пейзаж≥в, натюрморт≥в, портрет≥в ≥ акварелей. ѕал≥три ≥ пензл¤ в≥н не покидав до самоњ смерт≥...
—амотн≥сть ≥ стар≥сть все част≥ше нагадували про себе. якось ¬инниченко занотував у УўоденникуФ: У¬ноч≥, лежачи без сну в темнот≥, виразно хтось (п≥дсв≥дом≥сть?) висунув питанн¤: а що ж ти к≥нець к≥нцем мав ≥ маЇш в≥д нац≥њ, в≥д тоњ нац≥њ, ¤к≥й ти служив усе житт¤? ќсь к≥нчилос¤ 70 рок≥в тому життю, а що ти маЇш? “и Ц насамперед, самотн≥й. ™ окрем≥ гуртки чи одиниц≥, ¤к≥ немовби ставл¤тьс¤ прихильно до тебе (та й то виклади њм своњ сутн≥ висновки з твого житт¤, твоњ так зван≥ переконанн¤, тв≥й конкордизм, ¤кий ти в таких труднощах виносив, ≥ ти побачиш, ¤к ц≥ прихильники поставл¤тьс¤ до тебе...). а матер≥ально ти ще самотн≥ший: ти на к≥нц≥ твого житт¤ сушиш соб≥ голову, чим ти будеш жити? “епер ти вже думаЇш, що треба продавати У«акутокФ, щоб мати що њсти... ¬же тепер розпитуЇмось, чи приймають французи у своњ притулки дл¤ старих чужинц≥в? ј нац≥¤ що ж? ј т≥ њњ Ув≥рн≥ синиФ, ¤ких в ем≥грац≥њ до двох м≥льйон≥в, ¤к же вони дивл¤тьс¤ на те, що њхн≥й Унайб≥льший письменникФ, Ул≥тературний ген≥й ”крањниФ, Угорд≥сть украњнського народуФ, ¤к де¤к≥ звуть його, що в≥н клопочетьс¤ про те, щоб його прийн¤ли в притулок дл¤ старих ≥ кал≥к? ј њм що од того? ’ай соб≥ йде, куди хоче.Ф [18; 3]
“акий складний ≥ суперечливий шл¤х революц≥онера соц≥ал≥ста ¬инниченка. Ѕезперечно, в≥н позначивс¤ ≥ на його творчост≥, ¤ка в переважн≥й своњй частин≥ стала визначним надбанн¤м, одн≥Їю з вершин украњнськоњ л≥тератури першоњ половини ’’ стол≥тт¤.
—в≥т дит¤чоњ душ≥ у творчост≥ ¬олодимира ¬инниченка.
як св≥дчить УўоденникФ ¬олодимира ¬инниченка, письменник, остаточно в≥дмовившись в≥д спроб поверненн¤ на ”крањну заглиблюЇтьс¤ у творч≥ пошуки, спостереженн¤, переживаючи справжн≥й творчий злет у 1921-1930 роках. ¬≥н ≥з новим зац≥кавленн¤м занурюЇтьс¤ в проблеми ф≥лософ≥њ, етики, естетики, морал≥, що мало значний вплив на твори, що були написан≥ в цей час, зокрема, зб≥рка УЌамистоФ (1921-1928).
” запис≥ в≥д 18 жовтн¤ 1941 року ¬олодимир ¬инниченко, накреслюючи творч≥ плани, зауваженн¤, що не збираЇтьс¤ зупин¤тис¤ на Уодному разку УЌамистаФ, а плануЇ створити ще дв≥ так≥ зб≥рки. јле цим планом не судилос¤ зд≥йснитис¤. як пише √. остюк, було створено ще два опов≥данн¤: У—телис¤, барв≥нку, низенькоФ та УЅ≥лесенькаФ, що мали вв≥йти до другого УразкаФ, але ¬инниченко пот≥м уже до цих опов≥дань не повертавс¤, ≥ вони лишилис¤ ненадрукован≥ в арх≥в≥ письменника. ј ¤к≥ причини перешкодили ¬инниченков≥ продовжити цю роботу, можна лише здогадуватис¤. ћожливо, в≥йна ≥ т¤жк≥ випробуванн¤, що випали на долю письменника п≥д час окупац≥њ ‘ранц≥њ, де в≥н жив останн≥ роки. “акож, напевне, вплинуло ≥ п≥дкреслено байдуже та вороже ставленн¤ до його творчост≥ ¤к з боку рад¤нських украњнських критик≥в, так ≥ представник≥в украњнськоњ д≥аспори.
«б≥рка УЌамистоФ вир≥зн¤Їтьс¤ тим, що њњ основу складають опов≥данн¤, назви ¤ким дали народн≥ п≥сн≥, кожна з ¤ких т≥сно переплетена з тканиною твору. Ќародна п≥сн¤ в≥д≥граЇ надзвичайно важливу роль у побутов≥ опов≥данн¤, хоча використовуЇ њњ ¬олодимир ¬инниченко ориг≥нально ≥ по-новаторськи. ѕисьменник в≥дштовхуЇ в≥д традиц≥й етнограф≥чно-побутового реал≥зму, де п≥сн¤ використовувалась б≥льше ¤к декоративна деталь, просто ¤к символ украњнц¤; де вс¤ тканина твору пронизана пр¤мо запозиченою фольклорною символ≥кою. ¬ етнограф≥чно-побутових творах часто використовувалас¤ не сама п≥сн¤, а п≥сенна символ≥ка й поетика ¤к зас≥б творенн¤ образу геро¤. «авд¤ки цьому образ набирав (що парадоксально дл¤ реал≥стичноњ л≥тератури) рис узагальненост≥, конкретност≥, тобто виводивс¤ ¤кийсь типовий образ, а не ≥ндив≥дуальний ≥ неповторний персонаж. Ѕуло ц≥лковито в≥дсутнЇ зображенн¤ психолог≥чного житт¤ героњв Ц лише ≥з зовн≥шн≥х учинк≥в можна було здогадуватис¤ про њх почутт¤ й переживанн¤.
” ¬инниченка ж навпаки. ѕ≥сн¤ в опов≥данн¤х зб≥рки покликана саме в≥дт≥нити ≥ндив≥дуальн≥сть персонажа, його психолог≥чний св≥т. Ќародна п≥сн¤ т≥сно переплетена з художньою тканиною твору, ≥ на нењ покладено безл≥ч конкретних ≥ практичних завдань. «окрема, вона може служити тематичною основою твору Ц дл¤ прикладу в≥зьмемо опов≥данн¤ У“а немаЇ г≥рш н≥кому...Ф, написане на мотив народноњ п≥сн≥, що дала йому назву, в ¤к≥й ≥детьс¤ про нещасливу долю сироти, ¤кому скр≥зь д≥стаЇтьс¤ ≥ н≥кому приголубити; ≥ в опов≥данн≥ мова йде про дол≥ двох хлопчик≥в-сир≥т, про њхн≥ понев≥р¤нн¤. ѕрикладом може служити також опов≥данн¤ У«а —иб≥ром сонце сходить...Ф, ¤к народна п≥сн¤ про благородного розб≥йника армелюка покликала за собою двох малих шибайгол≥в, що теж вир≥шили стати розб≥йниками ≥ рушити в мандри; ¤к вони в ком≥чному вар≥ант≥ УповторилиФ славн≥ подвиги армелюка, аж поки не з≥ткнулис¤ ≥з справжн≥ми, неблагородними розбишаками, що примусили њх т≥кати додому.
ѕ≥сн≥ У√ей, ти, бочечкоФ, Уќй випила, вихилилаФ, √ей, чи пан, чи пропавФ дають змогу авторов≥ ¤скрав≥ше в≥дт≥нити характери малих героњв, п≥дкреслити њх безжурну й веселу вдачу, що за зовн≥шньою задирикуват≥стю ≥ в≥дчайдушн≥стю ховаЇ справжн≥ скарби чистих почутт≥в: доброти, готовност≥ прийти на допомогу, см≥ливост≥ й в≥дваги.
¬ опов≥данн≥ У√ей, хто в л≥с≥, об≥звис¤...Ф п≥сн¤ додаЇ нов≥ штрихи до образу другор¤дного персонажа орчуна, що зображуЇтьс¤ через сприйн¤тт¤ хлопчака «≥н¤. ѕ≥сн¤ в≥дт≥н¤Ї позитивн≥ риси в портрет≥ розбишаки й халамидника, ви¤вл¤ючи його безжурну широку натуру, додаЇ в очах малого хлопц¤ йому рис романтичноњ розб≥йницькоњ велич≥, в≥Ї духом вол≥ ≥ простору.
¬ опов≥данн≥ У√ей, не спитьс¤...Ф однойменна п≥сн¤ зТ¤вл¤Їтьс¤ в моменти особливоњ напруженост≥ й небезпеки, допомагаючи розкрити психолог≥чний стан Ц тривоги, сильного хвилюванн¤, оч≥куванн¤, нетерп≥нн¤, що њх переживають героњ, коли њх ≥ справд≥ Усон не береФ.
«агалом, народна п≥сн¤ даЇ змогу письменнику б≥льшою м≥рою в≥дтворити тонкощ≥ психолог≥чного житт¤ геро¤ без зайвих опис≥в ≥ надм≥рноњ детал≥зац≥њ.
ўодо визначенн¤ належност≥ ¬олодимира ¬инниченка до певного напр¤мку теч≥њ в л≥тератур≥, ч≥ткого окресленн¤ його творчого методу, то сл≥д навести його власн≥ слова, що в≥н вкладаЇ њх в уста художника ќлафа —тефензона з однойменного опов≥данн¤, де в≥н засуджуЇ обТЇктивно-протокольну манеру письма: Уце мистецтво не людей, а ¤кихось вчених пс≥в... вони бачать ≥ малюють з погл¤ду собаки, кон¤, а не людей. ¬они людського, того, що може бути в собаки, чого собака не може побачити ≥ зрозум≥ти, вони того не малюють.Ф [22; 1]
“обто ¬олодимир ¬инниченко прагнув, перш за все, передати психолог≥чне житт¤ особистост≥, њњ думки, почутт¤, њњ ставленн¤ до ≥нших людей, побуту, природи ≥ всього довколишнього оточенн¤.
÷е загалом сп≥впадаЇ з принципами неоромантизму.
’арактерна дл¤ неоромантизму спроба в≥дродити героњчне начало в л≥тератур≥, прагненн¤ до ≥деалу Ц у ¬инниченкових опов≥данн¤х в основ≥ сюжету завжди ¤кийсь драматичний складний еп≥зод з житт¤ геро¤, що вимагаЇ в≥д нього надзвичайних вчинк≥в, ум≥нн¤ йти на самопожертву, приймати в≥дпов≥дн≥ р≥шенн¤.
Ќаприклад, в опов≥данн≥ Уќй випила, вихилила...Ф девТ¤тир≥чна героњн¤ Ћанка змальована в т¤жкий дл¤ нењ пер≥од Ц зат¤жна хвороба матер≥, злидн≥ через њњ хворобу, необх≥дн≥сть виконувати всю домашню роботу Ц все це штовхаЇ д≥вчинку на в≥дчайдушний вчинок, за ¤кий вона може заробить в≥дро, де хвора мати буде парити ногу, - в≥др≥зати іудзик у генерала.
¬ опов≥данн≥ У‘едько Ц халамидникФ Ц шибайголова ‘едько зухвало катаЇтьс¤ на крижинах, що сунуть по р≥чц≥, в≥дважно кидаЇтьс¤ на пор¤тунок бо¤гуза “ол≥, що вир≥шив позмагатис¤ з ним у см≥ливост≥, але попав у халепу.
¬асько з опов≥данн¤ УЅабусин подарунокФ змушений був, закинувши карбованц¤, подарованого бабусею, у ¤р через дурну суперечку зд≥йснити просто-таки карколомн≥ подвиги, пол≥зши у глибокий ¤р ≥ витримавши справжн≥й двоб≥й ≥з гадюкою, у чию нору закотивс¤ карбованець.
ƒвоЇ товариш≥в Ц ћихась ≥ √аврик з опов≥данн¤ У«а —иб≥ром сонце сходить...Ф Ц теж сумують за героњчними подвигами ≥ рушають на пошуки пригод.
√оловною особлив≥стю романтичного героњзму у зб≥рц≥ Ї саме його трактуванн¤ Ц з точки зору дитини. ƒл¤ дорослих ц≥ вчинки й пориванн¤ можуть бути не те що не героњчними, а й просто безглуздими, шк≥дливими. јле ¬инниченко проникаЇ саме в дит¤чу психолог≥ю, показуЇ баченн¤ дитиною героњчного ≥ романтики, але не коментуЇ його.
ўе одна ≥з засад неоромантизму Ц посилена особист≥сть начала, вид≥ленн¤ геро¤ з юрби, але без протисто¤нн¤ њй, також зображенн¤ юрби не ¤к безликоњ, багатоногоњ ≥ багаторукоњ маси, а ¤к обТЇднанн¤ незалежних особистостей Ц також знайшло ¤скраве вираженн¤ у творчост≥ ¬олодимира ¬инниченка.
ƒл¤ прикладу в≥зьмемо опов≥данн¤ Уќй випила, вихилила...Ф ¬ ньому ¤скраво вид≥л¤Їтьс¤ Ћанка Ц своњм бурхливим, запальним характером, ранньою доросл≥стю, що раптово настала, коли мати т¤жко захвор≥ла: Ута й ус¤ вона тепер ≥нша стала: така задавака. Ќа вулицю, чи в степ, чи нав≥ть на р≥чку њњ не докличешс¤Ф. [5; 63]
јле вона не протистоњть ≥ншим персонажам Ц своњм товаришам, вона залюбки граЇтьс¤ з ними у в≥льний час ≥ завжди готова прийти њм на виручку.
≤нш≥ д≥ти також окреслен≥ бодай к≥лькома штрихами, що п≥дкреслюють њхню ≥ндив≥дуальн≥сть ≥ допомагають створити ц≥л≥сний образ: У√ришка Ц добрий ≥ мТ¤кий, але дуже не любить бути у чомусь позаду ≥нших. “од≥ в≥н стаЇ не то сумний, не то ображений ≥ все дивитьс¤ кудись уб≥к, своњми сивими у жовтих в≥¤х очима.Ф [5; 67]
јбо в≥зьмемо опов≥данн¤ УЅабусин подарунокФ . тут теж вид≥л¤Їтьс¤ головний герой ¬асько Ц упертий, р≥шучий хлопець, що н≥защо не в≥дступить в≥д прийн¤того р≥шенн¤, переборовши нав≥ть страх. “акож прид≥л¤Ї увагу письменник ≥ його оточенню Ц друз¤м Ц шибеникам, у к≥лькох словах розкриваючи њхн≥ наприм≥тн≥ш≥ риси: «адьора Ц запальний ≥ непосидючий, ћикиша Ц добродушний ≥ неповороткий, ѕосм≥тюха Ц слабосилий, Їхидний, нав≥ть п≥длуватий.
ўо ж до прагненн¤ неоромантик≥в в≥дновити моральне здоровТ¤ людини, то самий факт зверненн¤ до психолог≥њ дитини ¤скраво св≥дчить, що не було воно чуже ≥ дл¤ ¬олодимира ¬инниченка. јдже саме в дитинств≥ формуЇтьс¤ характер людини, закладаЇтьс¤ фундамент њњ майбутнього. “ому саме дитинству присв¤чен≥ найкращ≥ стор≥нки творчост≥ письменник≥в новоњ хвил≥ Ц оцюбинського, —тефаника, Ћес≥ ”крањнки, а також письменник≥в, що творили п≥зн≥ше, але зазнали впливу неоромантик≥в Ц ¬асильченка, “есленка.
« любовТю, на повну силу свого таланту писав про д≥тей, про њхн≥ чист≥ й висок≥ мр≥њ, добр≥ порухи серц¤ ≥ ¬олодимира ¬инниченка. «б≥рка УЌамистоФ ув≥брала в себе вс≥ найкращ≥ дос¤гненн¤ ¬инниченковоњ творчост≥ ≥ може вважатис¤ одн≥Їю з вершин майстерност≥ письменника. ¬она проникнута св≥тлим гуман≥стичним пафосом, оптим≥стичною в≥рою в маленьку людину, вир≥шена в п≥днесеному романтичному дус≥. “ут немаЇ мотив≥в розчарованост≥ в люд¤х, ¤к це ми пом≥чаЇмо в його ≥нших творах, де вони викликали зображенн¤ потворних, хворобливих ¤вищ ≥ характер≥в у творчост≥ письменника, за що його неодноразово критикували.
“ематика ¬инниченкових твор≥в про д≥тей дуже р≥зноман≥тна, причому в одному опов≥данн≥ часто перепл≥таютьс¤ к≥лька тем. ÷е ≥ сир≥тство, ≥ знедолен≥сть д≥тей, ¤к б≥дних так ≥ багатих Ц У умед≥¤ з остемФ, У¬≥ють в≥три, в≥ють буйн≥...Ф, У“а немаЇ г≥рш н≥кому...Ф, У√ей, ти бочечко...Ф; формуванн¤ характеру у нелегких випробуванн¤х Ц У√ей, не спитьс¤...Ф, Уќй випила, вихилила...Ф, У‘едько Ц халамидникФ та ≥нш≥.
ѕеред нами постають образи р≥зних за в≥ком, характером ≥ становищем у сусп≥льств≥ д≥тей. якщо у —тефаника, оцюбинського, ¬асильченка Ц це передус≥м сел¤нська дитина, то у ¬инниченков≥й творчост≥ зТ¤вл¤ютьс¤ нов≥ героњ Ц д≥ти м≥ських роб≥тник≥в, купц≥в, пан≥в, др≥бних орендар≥в. ¬они зображен≥ у складних ≥ багатоман≥тних, часом суперечливих стосунках ¤к м≥ж собою, так ≥ з дорослими. ¬ цьому письменник ≥шов в≥д правди ≥ суперечливост≥ самого житт¤. “ому й зТ¤вл¤Їтьс¤ тема зворушливоњ дружби двох сир≥т Ц панича ≥ шевського попихача з опов≥данн¤ У“а немаЇ г≥рш н≥кому...Ф, що була ≥ неможлива у творах соц≥ально-побутового реал≥зму Ц адже ж це не типове, вони можуть бути т≥льки класовими ворогами. “ак само ¤к ≥ палка любов байстрюка ост≥ до свого батька Ц пом≥щика з опов≥данн¤ У умед≥¤ з остемФ. ¬олодимир ¬инниченко намагавс¤ зобразити ¤краз незвичн≥, нетипов≥, хоча ц≥лком реальн≥ факти, що так характерно дл¤ романтизму; сильн≥ почутт¤ й переживанн¤, складн≥ ≥ драматичн≥ ситуац≥њ, в ¤к≥ потрапл¤ють юн≥ героњ. ” нього немаЇ довгих опис≥в, докладноњ б≥ограф≥њ персонаж≥в, надм≥рноњ детал≥зац≥њ њхньоњ зовн≥шност≥, од¤гу, побуту. ѕисьменник вихоплюЇ ¤кийсь промовистий еп≥зод, миттЇве враженн¤ про житт¤ героњв, наголошуючи, що це лише частков≥сть, мить ≥з житт¤, передаючи його динам≥зм, м≥нлив≥сть.
–озвиваючи тему, ¬олодимир ¬инниченко використовуЇ прийом поступового нагромадженн¤ думок, еп≥зод≥в, вражень; зростаЇ напруга д≥њ, с¤гаючи свого п≥ку в момент, коли в≥дбуваЇтьс¤ под≥¤, що най¤скрав≥шим св≥тлом окреслюЇ характер геро¤, його почутт¤, риси вдач≥, моральн≥ ¤кост≥. ƒл¤ прикладу можна вз¤ти опов≥данн¤ У√ей, ти, бочечко...Ф «устр≥чаЇтьс¤ два —емени Ц •едзь ≥ омар, пастушки при панськ≥й худоб≥. —тарший —емен •едзь вороже ставитьс¤ до —емена омара, бо вважаЇ, що той, кепкуЇ, знущаЇтьс¤ з нього. …ого недоброзичливе ставленн¤ наростаЇ, ≥ в≥н влаштовуЇ р≥зн≥ капост≥ товаришев≥ та його бабус≥. ¬решт≥ вир≥шуЇ п≥дставити його так, щоб хлопець д≥став покару в≥д пана за недбайлив≥сть. јле випадково п≥дслуховуЇ розмову омара з бабусею, у ¤к≥й той захоплюЇтьс¤ старшим —еменом, вважаЇ його за приклад, г≥дний насл≥дуванн¤, перевертаЇ все в душ≥ шибеника. артаючи себе за п≥дл≥сть, в≥н вир≥шуЇ прийн¤ти на себе неминуче покаранн¤. јле ка¤тт¤ винагороджуЇтьс¤: хлопц≥ обдурюють жорстокого хаз¤њна, ≥ п≥сл¤ цього все зм≥нюЇтьс¤ в њхн≥х стосунках.
’арактерною особлив≥стю ¬инниченкових твор≥в Ї те, що персонаж≥ у нього зТ¤вл¤ютьс¤ уже сформованими, а характер њх вимальовуЇтьс¤ поступово, про¤вл¤Їтьс¤ в повед≥нц≥, р≥шенн¤х, вчинках. —л≥д в≥дзначити, що переважаЇ не пр¤ма авторська оц≥нка та анал≥з, а враженн¤ самих героњв, њх спостереженн¤. јвтор н≥би розчин¤Їтьс¤ в своњх персонажах, прим≥шуЇ читача дивитис¤ на св≥т њхн≥ми очима ≥ м≥ркувати њхн≥ми думками.
¬ образах д≥тей, створених ¬олодимиром ¬инниченком, Ї багато сп≥льного з образами д≥тей у творах ≥нших украњнських письменник≥в, ≥ в той же час у них Ї чимало в≥дм≥нних рис Ц ц≥ образи вир≥зн¤ютьс¤ ориг≥нальн≥стю й самобутн≥стю. ÷е можна досл≥дити, пор≥вн¤вши твори ¬олодимира ¬инниченка з творч≥стю де¤ких його попередник≥в ≥ сучасник≥в, що теж зверталис¤ до дит¤чоњ теми Ц зокрема ¬. —тефаника, ћ. оцюбинського, Ѕ. √р≥нченка.
ƒит¤чий св≥т у ¬инниченкових творах т≥сно перепл≥таЇтьс¤ з≥ св≥том дорослих. ƒоросл≥ турботи й нещаст¤ часто вриваютьс¤ в безтурботн≥ дит¤ч≥ ≥гри, примушуючи д≥тей м≥ркувати ≥ д≥¤ти по-дорослому, брати на себе велику в≥дпов≥дальн≥сть. ¬с≥ бурхлив≥ под≥њ напередодн≥ революц≥њ переход¤ть через дит¤чий св≥т ≥ подаютьс¤ в дит¤чому сприйн¤тт≥.
Ќаприклад, близн¤та ≤вашко та Ћюбка з дилог≥њ ¬олодимира ¬инниченка У√ей, не спитьс¤...Ф та У√ей, чи пан, чи пропав...Ф перебувають у вир≥ бурхливих под≥й: спершу таЇмн≥ сходки в них на квартир≥ ≥з загадковими дл¤ них розмовами, де нав≥ть вживають так≥ слова, що њх мал≥ школ¤р≥ не можуть вимовити; дал≥ страйк на завод≥, арешти ≥ втеча вТ¤зн≥в, ¤ку вони готують нар≥вн≥ з дорослими. ƒ≥ти розум≥ють, що арештованих треба вр¤тувати, нав≥ть поступившись своЇю мр≥Їю про голубник, адже серед них Ц њхн≥й д¤дько. —аме в≥н за допомогою казки намагаЇтьс¤ њм по¤снити суть под≥й, що в≥дбуваютьс¤ навколо. јле хоч близн¤та й розум≥ють усю серйозн≥сть завданн¤, на ¤ке вони сам≥ напросилис¤, вони все одно лишаютьс¤ д≥тьми. Ќебезпеки, романтичн≥ н≥чн≥ пригоди приваблюють њх, ≥ ≤вашко розробл¤Ї зухвалий план, ¤кий можуть вигадати ≥ зд≥йснити т≥льки так≥ шибеники, ¤к вони; йому стала в пригод≥ його здатн≥сть до вс¤ких дотепних вит≥вок.
¬ опов≥данн¤х ¬олодимира ¬инниченка малим геро¤м нер≥дко доводитьс¤ скуштувати ≥ злигодн≥в, ≥ важкоњ прац≥. ѕисьменник ви¤вив надзвичайно тонке розум≥нн¤ внутр≥шнього св≥ту дитини, правдиво в≥добразив нер≥дко г≥рку долю д≥тей-б≥дн¤к≥в. јле д≥ти Ї д≥ти. ≤ ¬олодимир ирилович м≥г би з повним правом повторити слова свого талановитого посл≥довника —. ¬асильченка, ¤кий п≥дкреслював, що Удит¤че житт¤ не можна малювати одним лише сумними фарбами. ≤ неприродне, ≥ не потр≥бне, ≥ нав≥ть шк≥дливе. я гадаю, що не сл≥д гасити навмисне бадьор≥сть, життЇрад≥сн≥сть, рад≥сть житт¤, що мусить бути у вс¤кому житт≥, нав≥ть у житт≥ с≥льськоњ голоти.Ф [22; 2]
Ќав≥ть тод≥, коли ¬олодимир ¬инниченко змальовуЇ сир≥т та знедолених д≥тей, його твори позначен≥ л≥ризмом, св≥тлою тональн≥стю, що йде не лише в≥д автора, а й в≥д ≥нших персонаж≥в, що сп≥вчувають покривдженим. ¬ опов≥данн≥ Ута немаЇ г≥рш н≥кому...Ф панича-сироту Ћьоню за вит≥вки в г≥мназ≥њ жорстоко побив р≥дний д¤дько. ’лопець спод≥вавс¤, що за це його виженуть ≥з ненависноњ г≥мназ≥њ та оддадуть у пастухи, але даремно Ц його лишають. Ћьон¤ поринаЇ у глибокий в≥дчай. јле тут наймичка, сп≥вчуваючи його лихов≥ починаЇ сп≥вати п≥сню про сироту, ¤ку в≥н так любить. ≤ дитина оживаЇ. ¬се вже здаЇтьс¤ не таким жахливим та безнад≥йним. јбо опов≥данн¤ Уќй випила, вихилила...Ф √оловна героњн¤ Ћанка, щоб заробити цебер, що так потр≥бен дл¤ њњ хвороњ матер≥, в≥др≥заЇ ≥з штан≥в у генерала великий гарний іудзик. √енерал пом≥чаЇ њњ та зд≥ймаЇ галас, гадаючи що його хот≥ли зар≥зати. √ородовий веде Ћанку до пол≥ц≥њ. ¬≥н р≥зко блимаЇ блакитними очима ≥ не здаЇтьс¤ н≥ на ¤к≥ благанн¤. «ав≥вши д≥вчинку в малолюдну вуличку, в≥н зненацька випускаЇ њњ руку ≥ штурхаЇ в спину: б≥жи щодуху! ѕот≥м починаЇ репетувати: Уƒержи њњ!Ф Ц ≥, гуркочучи чоб≥тьми, вдаЇ, н≥би женетьс¤ за нею, а сам ховаЇ посм≥шку в рудих настовбурчених вусах. ≤ ц¤ посм≥шка н≥би ос¤ваЇ всю картину теплим гумором, раптово перевод¤чи њњ з трагед≥йно-романтичноњ площини в гумористичну.
¬инниченков≥ образи д≥тей не могли не приваблювати тогочасного читача, так само ¤к ≥ тепер≥шнього, невичерпною здатн≥стю рад≥ти, захоплюватис¤ красою, ¤скраво в≥дчувати добро ≥ зло, справедлив≥сть ≥ кривду; своЇю емоц≥йною ≥ моральною реакц≥Їю на навколишню д≥йсн≥сть, а сам≥ твори Ц глибокою правдив≥стю, ¤скрав≥стю образ≥в, тонким психолог≥чним малюнком, природн≥стю ≥ в той же час романтичною не буденн≥стю ситуац≥й. ¬ образах д≥тей вгадуютьс¤ велик≥ потенц≥йн≥ сили народу ≥ його можливост≥ духовно збагачуватис¤ ≥ розвиватись.
’арактерною ознакою творчоњ манери ¬олодимира ¬инниченка Ї п≥дкреслено субТЇктивне зображенн¤ д≥йсност≥. ѕрирода, побут, под≥њ, зовн≥шн≥сть ≥ вчинки персонаж≥в зображаютьс¤ не в протокольно-об'Їктивн≥й манер≥ стороннього спостер≥гача, а через сприйн¤тт¤ самих персонаж≥в. ѕеред нами постаЇ на св≥т сам по соб≥, а враженн¤ в≥д нього геро¤ твору, причому це враженн¤, звичайно, залежить в≥д психолог≥чного стану того, хто сприймаЇ, його настрою переживань, безл≥ч≥ субТЇктивних особливостей Ц тому весь час в≥дпов≥дно до них зм≥нюЇтьс¤, оск≥льки м≥н¤Їтьс¤ ≥ саме сприйн¤тт¤. ƒл¤ прикладу можна навести опис к≥мнати, ¤кою њњ сприймаЇ увечер≥ нал¤каний темр¤вою √ринь з опов≥данн¤ У¬≥ють в≥три, в≥ють буйн≥...Ф: УЌа печ≥ душно, чер≥нь пече, жене духом глини ≥ роз≥гр≥того кожуха. јле √ринь лежить непорушно, т≥льки голову виставив з-за зав≥сочки у той загадковий, чудний св≥т, що починаЇтьс¤ зараз же за п≥ччю. ¬се там тепер ¤кесь ≥нше, н≥ж звичайно: все н≥би таке саме, ¤к удень Ц ≥ ст≥л з кл≥тчатою цератою ≥ мисник з розбитою √риньком шибкою, ≥ зелена в рожевих кв≥тках скрин¤ з горбатою спиною, на ¤к≥й √ринь њздить верхи в ињв, - все те саме, але ¤кесь воно тепер хитре, принишкле, з одведеними наб≥к очима.Ф [5; 12]
У√ринь скошуЇ оч≥ вниз, на ст≥ну, де висить одежа. “ам щось ворушитьс¤, длубаЇтьс¤ вимотуЇтьс¤ з-п≥д темноњ купи.Ф [5; 13]
¬м≥нн¤ проникати в душевний св≥т дитини ≥ Узв≥дтиФ спостер≥гати навколишн≥й св≥т знайшло ¤скраве вираженн¤ ≥ своЇр≥дну ¤скраву фор му в опов≥данн¤х ¬олодимира ¬инниченка.
¬ опов≥данн¤х, що вв≥йшли до зб≥рки УЌамистоФ, часто в≥дсутн¤ безпосередн¤ авторська оц≥нка под≥й ≥ персонаж≥в, ≥ в той же час в≥дсутн¤ пр¤ма мова, при передач≥ думок героњв. јвтор н≥би ф≥ксуЇ Упот≥кФ безпосередньоњ св≥домост≥ геро¤ ≥ важко в≥др≥знити, де зак≥нчуютьс¤ слова автора ≥ де починаютьс¤ думки персонажа. ўоб ще б≥льше утруднити це розр≥зненн¤, в дит¤чих опов≥данн¤х звучать пост≥йно н≥би два голоси Ц дит¤че й доросле сприйн¤тт¤ св≥ту. ƒоросл≥ й д≥ти розм≥рковують над одними й тими ж под≥¤ми та фактами, оц≥нюють одне одного, кожен з≥ своЇњ точки зору. ÷≥ оц≥нки часом сп≥впадають, част≥ше розход¤тьс¤, особливо в тому, що стосуЇтьс¤ р≥зних вит≥вок юних бешкетник≥в. “аке Уподв≥йне баченн¤Ф д≥йсност≥ без зайвих опис≥в ≥ авторських анал≥з≥в допомагаЇ краще розкрити особливост≥ дит¤чоњ психолог≥њ в пор≥вн¤нн≥ њњ з психолог≥Їю дорослих, п≥дкреслити особливост≥ дит¤чого баченн¤ св≥ту.
ƒл¤ прикладу в≥зьмемо опов≥данн¤ У√ей, хто в л≥с≥, об≥звис¤...Ф, де ¬олодимир ¬инниченко блискуче змалював психолог≥ю малого хлопц¤, його ставленн¤ дорослих до тих же самих под≥й. ’итрий дотепний хлопчак уже зрозум≥в, чого в≥д нього хочуть старш≥, ≥ лукаво цим користуЇтьс¤:
У«≥нь Ц дуже слухн¤ний та лаг≥дненький. ¬≥н майже н≥коли не сперечаЇтьс¤, н≥ з ким не сваритьс¤, не верещить, не пацаЇ ногами. ј тим часом добиваЇтьс¤ всього, чого хоче. “ак же сумирненько схил¤Ї гол≥вку до плеча, так щиро-щиро дивитьс¤ чорненькими, хитрими очен¤тами, так ласкавенько посм≥хаЇтьс¤, просто-таки соромно в≥дмовити йому.Ф [5; 28]
—воњм гострим розумом ≥ невеличким життЇвим досв≥дом «≥нь анал≥зуЇ вс≥ заборони ≥ пострахи, що на нього покладають батьки, щоб в≥н менше бешкетував. …ого не л¤каЇ ≥ Ѕог, бо малий уже вт¤мив, що ≥ його можна задобрити: Утреба т≥льки гарненько скласти ручки, пошепот≥ти губами перед ≥конами, сильненько постукати лобом багато-багато поклон≥в Ц ≥ бог вже задобренийФ. [5; 28]
ќск≥льки його н≥¤к не можна почути ≥ побачити, то «≥нь ≥ не дуже в≥рить в його ≥снуванн¤. Ѕ≥льше л¤каЇ його бос¤к орчун, оск≥льки в≥н ц≥лком реальний ≥ страшний на вигл¤д. ќтож, «≥нь починаЇ його вивчати, щоб зрозум≥ти, ¤к його знешкодити. ≤ поступово приходить до думки, що орчун зовс≥м не такий, ¤ким його бачать доросл≥.
якщо дл¤ старших орчун Ц лише бридкий халамидник, волоцюга ≥ злод≥й, в≥д ¤кого треба триматись подал≥, то «≥нь сприймаЇ його зовс≥м ≥накше. ќск≥льки орчун Ц всевладний, бачить ус≥ його капост≥ (¤к запевн¤ють «≥н¤ батьки), ≥ може його в будь-¤кий момент покарати, то «≥нь вважаЇ, що орчун ≥ Ї справжн≥й Ѕог. ≤ поступово хлопець приходить до висновку, що його бог не такий уже й поганий. «≥н¤ заворожують його п≥сн≥, величезна сила Ц адже в≥н сам Ц один вит¤г застр¤глого в болот≥ воза; його весела вдача, в≥льнолюбна й широка натура. ј ¤кщо в≥н часом сердить ≥ робить комусь зло, - м≥ркуЇ «≥нь, - це в≥д того, що йому ж н≥хто н≥ св≥чки не поставив, а вс≥м же богам треба ставити, щоб були добрими. ≤ «≥нь вир≥шуЇ виправити цей недогл¤д ≥, вибравши слушну мить, таки задобрити орчана.
≤ коли хлопець побачить загибель орчуна Ц це стане дл¤ нього справжньою трагед≥Їю Ц ¤к же ж можна вбивати всемогутнього бога.
“ак ¬олодимир ¬инниченко у невеличкому опов≥данн≥ зобразив, ¤к трансформуЇтьс¤ м≥ф у св≥домост≥ дитини, ¤ких форм набуваЇ. ѕисьменник показуЇ, ¤к мала дитина мислить Ц здеб≥льшого конкретно та образно, зображуЇ весь процес розм≥рковуванн¤ та анал≥зу дит¤чим мозком абстрактного пон¤тт¤; ¤к воно знаходить конкретне ≥ реальне вт≥ленн¤ у дит¤ч≥й св≥домост≥.
“ворч≥сть письменника характеризуЇтьс¤ посиленн¤м ≥нтересу до житт¤ людини, до њњ психолог≥чного св≥ту, посиленн¤м гуман≥стичного пафосу, чому най¤скрав≥шим св≥дченн¤м Ї зб≥рка УЌамистоФ; що вв≥брала в себе вс≥ найкращ≥ дос¤гненн¤ творчост≥ ¬олодимира ¬инниченка ≥ може вважатис¤ одн≥Їю з вершин л≥тературноњ майстерност≥ письменника. ¬она проникнута св≥тлим гуман≥стичним пафосом, оптим≥стичною в≥рою в маленьку людину, вир≥шена в п≥днесеному романтичному дус≥.
” св≥тов≥й л≥тератур≥ мало знайдетьс¤ ≥мен Ц р≥вновеликих в ≥стор≥њ народу ≥ л≥тератури. ¬инниченко Ц один ≥з тих, дл¤ кого пол≥тика ≥ художн¤ творч≥сть йшли поруч. ¬ цьому його сила, слабк≥сть ≥ неповторн≥сть.
—повнена драматизму утвердженн¤, протисто¤нн¤ боротьби, пол≥тична б≥ограф≥¤ ¬инниченка в≥ддзеркалюЇтьс¤ в художн≥й.
–озд≥л ≤≤. ћетодика вивченн¤ дит¤чих опов≥дань ¬олодимира ¬инниченка на уроках позакласного читанн¤.
2.1. ≈моц≥йний потенц≥ал дит¤чих опов≥дань ¬олодимира ¬инниченка.
¬агомий внесок зробив письменник у благородну справу розвитку украњнськоњ дит¤чоњ л≥тератури, продовживши славн≥ традиц≥њ ≤. ‘ранка, ћ. оцюбинського, ¬. —тефаника. јвтор зб≥рки УЌамистоФ, опов≥дань У умед≥¤ з остемФ, У‘едько Ц халамидникФ, УЅабусин подарунокФ ви¤вив себе тонким знавцем дивовижного внутр≥шнього св≥ту маленьких героњв. ¬елика любов до д≥тей допомагала письменников≥ зворушливо-н≥жно, з≥ сп≥вчутт¤м ≥ болем сприймати, переживати, зображувати т¤жку, а часто й траг≥чну долю Умаленьких гр≥шник≥вФ.
’удожн≥ образи здеб≥льшого впливають на емоц≥йну сферу субТЇкта сприйманн¤. ѕочутт¤, що виникають внасл≥док взаЇмод≥њ субТЇкта ≥з твором мистецтва, Ї складними ≥ багатогранними. Ѕеручи до рук художн≥й тв≥р, читач прагне д≥стати естетичну насолоду, п≥знати нов≥ ¤вища, законом≥рност≥ сусп≥льного житт¤ чи св≥ту, природи, глибше загл¤нути в потаЇмн≥ УкуточкиФ серц¤ людини, збагнути њњ сутн≥сть.
≈стетичн≥ потреби людини, ¤к≥, на в≥дм≥ну в≥д ф≥з≥олог≥чних, не Ї вродженими, здеб≥льшого задовольн¤ютьс¤ шл¤хом сприйманн¤ твор≥в мистецтва. ’арактер емоц≥й субТЇкта в процес≥ сприйманн¤ художнього твору зумовлюЇтьс¤ його зм≥стом, художн≥ми ¤кост¤ми, умовами сприйманн¤, в тому числ≥ п≥дготовлен≥стю людини.
’арактер ≥ роль почутт≥в, що виникають у процес≥ сприйманн¤ художнього твору, залежать в≥д того, наск≥льки лог≥ка розвитку художн≥х образ≥в в≥дпов≥даЇ у¤вленн¤м сприймаючого, в≥д взаЇмозвТ¤зку образ≥в, тих обставин, ¤к≥ зумовлюють розвиток характер≥в героњв, тих УперешкодФ, що постають перед ними. Ўкол¤р читаючи твори художньоњ л≥тератури обовТ¤зково УстаЇФ на б≥к одних героњв ≥ Уведе боротьбуФ поруч з ними проти ≥нших. УѕотребиФ героњв твору, за ¤ких в≥н вбол≥ваЇ, немов зливаютьс¤ з його власними потребами, а њхн≥ д≥њ в≥н переживаЇ, ¤к переживав би своњ.
ѕочутт¤ викликаютьс¤ наочн≥стю, ц≥л≥сн≥стю, конкретн≥стю ≥ взаЇмод≥Їю художн≥х образ≥в. ¬иникненн¤ почутт≥в та њхн¤ активна роль в процес≥ сприйманн¤ орган≥чно звТ¤зан≥ ≥з фантаз≥Їю, у¤вою, памТ¤ттю.
” процес≥ сприйманн¤ художнього твору емоц≥йна сфера субТЇкта може ви¤вити р≥зну активн≥сть. ÷е зумовлюЇтьс¤ зокрема його настроЇм, ¤кий в емоц≥йному житт≥ людини в≥д≥граЇ величезну роль. ќдин ≥ той же тв≥р може сприйматись по-р≥зному в залежност≥ в≥д настрою субТЇкта. Ќастр≥й видозм≥нюЇ сприйман≥ картини, посилюЇ симпат≥њ до одних образ≥в ≥ антипат≥њ до ≥нших. ѕочутт¤, що виникають в процес≥ сприйманн¤ художнього твору бувають р≥зн≥ за глибиною, силою, ст≥йк≥стю, ≥нтенсивн≥стю й активн≥стю. ÷е залежить насамперед в≥д зм≥сту художнього твору, а також в≥д того, наск≥льки повно ≥ конкретно зображен≥ ¤вища.
«начний емоц≥йний потенц≥ал мають твори ¬олодимира ¬инниченка, присв¤чен≥ д≥т¤м. ¬инниченко виступаЇ майстром витонченого психолог≥зму, що в≥др≥зн¤Ї його опов≥данн¤ в≥д под≥бних √р≥нченка, ¬асильченка, оцюбинського, —тефаника. ¬≥н Ц майстер динам≥чноњ сюжетноњ розпов≥д≥, проникливого баченн¤ сусп≥льноњ та ≥ндив≥дуальноњ психолог≥њ людей, його мова Ц метафорична, пейзаж≥ Ц колоритн≥. јвторськ≥ слова хвилюють, бентежать душ≥ читач≥в, тримають њх у напруженн≥ п≥д час вс≥х перипет≥й розгортанн¤ сюжету.
¬инниченко часто анал≥зував п≥дсв≥дом≥ першопричини повед≥нки людей, њхн≥ ≥нстинкти, соц≥альне та б≥олог≥чне у вчинках. “акою Ї ≥стор≥¤ Упаршивого байстрюкаФ, абсолютно не потр≥бного дл¤ оточенн¤, ¤ке переростаЇ в трагед≥ю, що змушуЇ замислитись ≥ героњв твору, й читач≥в.
“ема дол≥ дитини Ц УбайстрюкаФ, розкрита в опов≥данн≥ У умед≥¤ з остемФ, на час њњ виходу з друку (1910) була вже далеко не новою. јдже в≥д по¤ви Ўевченковоњ У атериниФ та ≥нших твор≥в минуло понад сто рок≥в. ѕроте ¬инниченко зум≥в по-своЇму майстерно в≥дбити соц≥альн≥ та моральн≥ бол¤чки сусп≥льства, не через пр¤мий осуд конкретних винуватц≥в народженн¤ Убайстрюк≥вФ, а завд¤ки розкриттю обставин житт¤ й психолог≥њ самих жертв.
як ≥ в опов≥данн≥ У‘едько Ц халамидникФ, письменник починаЇ з категоричноњ н≥бито думки про свого головного геро¤: У÷е був розбишака Ц халамидникФ, У« остем сталас¤ чудна¤ кумед≥¤Ф; У—е був кумедний-таки хлопецьФ, вс¤ Укумедн≥стьФ ¤кого пол¤гала в тому, що в≥н, непривабливий, з Ур≥денькими, гостренькимиФ зубами, Ун≥защо не кусавс¤Ф, коли його били.
–¤док за р¤дком письменник розкриваЇ нам, що за остевою неприваблив≥стю, в≥дчайдушн≥стю та дещо викличною повед≥нкою криютьс¤ б≥ль, прагненн¤ мати хоч одну р≥дну душу на доказ того, що в≥н Ц не УбайстрюкФ. јвтор не обминаЇ суто натурал≥стичних деталей в показ≥ повед≥нки й зовн≥шност≥ ост¤: в≥н схожий на Узабитого, бо¤зкого собакуФ, що вишк≥р¤Ї зуби й гарчить в обличч¤ кожному, хто насм≥хаЇтьс¤ з нього. „и не г≥рка ≥рон≥¤ ≥ протест проти безправного становища дитини звучить в р¤дках: Уяк його вже не били ≥ хто вже його не бив: ≥ ланов≥, ≥ кухарки, ≥ скотар≥, ≥ свинопаси, н≥ за що не плакав! ”же й на пар≥ йшли не раз, не заплаче, таки ж... …ого так ≥ прозвали за це УкамТ¤ним виродкомФ. «вичайно, УкамТ¤ного виродкаФ не жал≥ли й д≥ти.
ј проте, коли ость д≥знавс¤ про свого батька, в нього прокидаютьс¤ ¤к≥сь над≥њ, а згодом Ц дивна н≥жн≥сть до недопалка, що побував у руках його батька-пана; ость судомно тримаЇ у руках його ¤к найдорожчу в св≥т≥ р≥ч (У“о татове!Ф), ¤ка хоч ¤кось повТ¤зуЇ його з батьком. « тим недопалком у руц≥ в≥н ≥ помираЇ, з тим недопалком ост¤ ≥ поховають. —проба кухарки забрати недопалок неспод≥вано викликала сльози, У¤к горохФ Ц вони, ¤к ус≥ от≥ Ухр-р-р!Ф розкривають читачев≥ глибокий розпач УвпертогоФ п≥дл≥тка в≥д усв≥домленн¤ власноњ Ун≥чийност≥Ф. “в≥р пройн¤тий протестом проти нелюдського в люд¤х ≥ сп≥вчутт¤ до УкумедногоФ ост¤.
™ у ¬инниченка опов≥данн¤ про траг≥чну долю бешкетника-л≥дера У‘едька Ц халамидникаФ, ¤кий був не менше шибайголовою, а й чесною, благородною людиною.
¬инниченко Ц реал≥ст ум≥Ї одразу вид≥лити пров≥дну рису свого геро¤: У—пок≥й був... ворогомФ ‘едька, Уз ¤ким в≥н боровс¤ на кожному м≥сц≥Ф Ц це Ї ключем до розум≥нн¤ його Угр≥х≥вФ: перекиданн¤ д≥жок з водою, ламанн¤ хаток, в≥дбиранн¤ зм≥ю тощо. ‘едько ходить Уруки в кишен≥Ф, Укартуз набакирФ, Учуб йому стирчкомФ, Уоч≥ хутко б≥гаютьФ, п≥д час повен≥ од¤г на ньому Увесь мокрийФ, Учоб≥тки аж пориж≥ли од води, шапка в болот≥Ф. Ќав≥ть ¤кби автор не дав опов≥данню таку назву, промовистоњ характеристики не треба.
Ќевипадково досл≥дник —. ѕогор≥лий в≥дзначив, що одн≥Їю з головних рис портрета у ¬инниченка Ї оч≥. [29; 162]. —правд≥, коли ‘едько задираЇтьс¤ до д≥тей, Уоч≥ його хутко б≥гаютьФ Ц в≥д п≥д'юджуванн¤ “ол≥ Уоч≥ стали так≥ чудн≥, гостр≥Ф; у хворого ‘едька в очах Усто¤ли дивн≥ жовт≥ й зелен≥ пл¤миФ. „ерез майже непом≥тн≥ детал≥ розкрито приваблив≥ риси ‘едька: в≥н попереджаЇ про своњ вчинки, а коли його караЇ батько, Уне плаче, не проситьс¤, е об≥ц¤Ї, що б≥льше не будеФ, в усьому в≥дразу признаЇтьс¤, н≥ на кого не перекладаючи власну провину. Ќав≥ть перебираЇ на себе провину “ол≥, хоча той ≥ думаЇ зневажливо про свого товариша з б≥дноњ роб≥тничоњ околиц≥. “ому Убос¤вкаФ й УхаламидроФ Ї улюбленцем хлопц≥в, ¤к≥ в критичн≥ хвилини називають його не ≥накше, ¤к У‘ед¤Ф. ј коли ‘едько переходить р≥чку, його однол≥тки Упочинають од щаст¤ пищати, боротись, кидати кам≥нн¤м у кригу.Ф
ќпов≥данн¤ зак≥нчуЇтьс¤ ¤кимись на диво страшними своЇю буденн≥стю словами про смерть ‘едька: Уна кладовище йшли хлопц≥ зо вс≥х сус≥дн≥х вулиць. —п≥рка, —тьопа ≥ √аврик плакали навзрид.Ф як бачимо, жодноњ авторськоњ оц≥нки. ќце ≥ Ї найвища майстерн≥сть в зображенн≥ людськоњ психолог≥њ. “ак само майстерно через економн≥ художн≥ засоби постають й ≥нш≥ п≥дл≥тки в опов≥данн≥, передус≥м “ол¤. ƒумки ц≥Їњ УблагородноњФ, ¤к сказано, дитини, далеко не благородн≥: Ућурло репанеФ, Уйого папа багатий от ≥ всеФ; “ол≥ хот≥лос¤ б, щоб ус≥ з ‘едька см≥¤лис¤. –аннЇ ≥, мабуть, остаточно моральне спустошенн¤ ц≥Їњ нечесноњ бо¤гузливоњ дитини показано в ф≥нал≥, коли “ол¤, не почуваючи й трохи власноњ провини за смерть ‘едька, з ц≥кав≥стю роздивл¤Їтьс¤ його похорон ≥, перекрутившись на одн≥й ноз≥, б≥жить гратис¤ ‘едьковим чижиком.
Ќедарма —. „еркасенко у схвальн≥й реценз≥њ на видане опов≥данн¤ називав ¬инниченка Учудовим майстромФ, ¤кий Уви¤вив себе прекрасним глибоким психологом, ¤к ≥ завшеФ.
У‘едько ЦхаламидникФ маЇ велике виховне значенн¤ не т≥льки дл¤ д≥тей, а особливо в наш≥ часи жевр≥нн¤, кволост≥, занедбаност≥ й обпльовуванн¤ ц≥нностей, властивих вдач≥ героњчн≥йФ. [29; 63].
2.2. ћетоди ≥ прийоми вивченн¤ твор≥в ¬олодимира ¬инниченка
” центр≥ уваги сучасноњ школи маЇ бути людина, њњ духовний св≥т, творч≥ зд≥бност≥, висок≥ моральн≥ ¤кост≥. ¬еликий вплив на формуванн¤ особистост≥ належить книжц≥.
ќсновою л≥тературних зан¤ть Ї насамперед читанн¤ ≥ вивченн¤ художн≥х твор≥в. “а виховати школ¤ра допитливим ≥ вдумливим читачем не так просто. «д≥йснити це можливо за умови, коли ≥нтелектуальне житт¤ школ¤ра проходитиме серед книжок. ¬се це усп≥шно можна реал≥зувати на уроках позакласного читанн¤.
ѕроблема позакласного читанн¤ вважаЇтьс¤ одн≥Їю з найважлив≥ших ≥ най¤скрав≥ших у сучасн≥й осв≥тн≥й практиц≥ взагал≥ ≥ методиц≥ читанн¤ зокрема. ѕо-перше, непросто визначити тему ≥ тип уроку; д≥брати книжки дл¤ читанн¤; по-друге, не завжди вдаЇтьс¤ орган≥зувати читанн¤ потр≥бних текст≥в ус≥ма учн¤ми класу; методично правильно ≥ ц≥каво.
” молодших класах зг≥дно з л≥тературним матер≥алом важко вид≥лити так≥ типи урок≥в позакласного читанн¤: тематичн≥, жанров≥, авторськ≥ (одного окремого письменника), зм≥шан≥ (комб≥нован≥), ≥нтегрован≥.
Ќа цих уроках матимуть м≥сце р≥зноман≥тн≥ види зан¤ть з дит¤чою книжкою: уроки читанн¤-слуханн¤, уроки-подорож≥, уроки-диспути, уроки-в≥кторини, уроки-конкурси, уроки-бес≥ди (судженн¤), уроки-творчост≥, уроки-ранки тощо.
“ак≥ зан¤тт¤ матимуть не лише ≥ншу структуру, а й спр¤мован≥сть. ¬они мають формувати читача, ¤кий з 1 класу самост≥йно набуватиме необх≥дних знань через Уд≥алогФ з автором твору.
” початков≥й ланц≥ школи значно посилюЇтьс¤ увага до естетичноњ функц≥њ художнього слова. ¬оно маЇ осмислюватис¤ ¤к зас≥б художнього образу. –азом з тим, слово буде розгл¤датис¤ не ≥зольовано, а в образн≥й систем≥ твору. јдже уроки-зустр≥ч≥ з книжкою мають бути уроками роздум≥в, глибоких переживань.
—правд≥, захоплюючись моральною красою персонаж≥в твору, прагнучи насл≥дувати њхн≥ вчинки, дитина починаЇ думати про себе, оц≥нювати своњ д≥њ ≥ повед≥нку. –оздуми над книжкою стають ≥нтелектуальною потребою. ќкр≥м того, книжка в≥дкриваЇ перед дитиною навколишн≥й св≥т, ознайомлюЇ з р≥зними пон¤тт¤ми, розпов≥даЇ про нов≥ ¤вища в природ≥, вчить п≥знавати житт¤. « книжки починаЇтьс¤ ≥ самовихованн¤.
ќтже, враховуючи все це, вчитель повинен подбати про ретельний доб≥р л≥тературних твор≥в дл¤ урок≥в позакласного читанн¤. ÷е мають бути книжки високоњ художньоњ ≥ п≥знавальноњ ц≥нност≥, ¤к≥ сформують в учн≥в здатн≥сть до сп≥впереживанн¤, ум≥нн¤ УчитатиФ словесн≥ образи, усв≥домлювати ≥ндив≥дуальн≥сть письменника, вм≥нн¤ отримувати естетичну насолоду в≥д прочитаного тощо.
ѕрикладом таких твор≥в, на нашу думку, Ї опов≥данн¤ ¬олодимира ириловича ¬инниченка. « любовТю, на повну силу свого таланту писав в≥н про д≥тей, про њхн≥ чист≥ ≥ висок≥ мр≥њ, добр≥ помисли серц¤.
Ќа жаль, твори ¬олодимира ¬инниченка не вивчаютьс¤ на уроках класного читанн¤ в початкових класах, але њх можна розгл¤дати на уроках позакласного читанн¤ та в позаурочний час. “ак, наприклад, в план≥ з позакласного читанн¤, розробленому дл¤ 1-4 клас≥в початковоњ школи, в розд≥л≥ У« ≥стор≥њ нашоњ Ѕатьк≥вщиниФ ми зустр≥чаЇмо опов≥данн¤ ¬олодимира ¬инниченка У‘едько Ц халамидникФ, ¤ке рекомендовано вивчати в 4 клас≥. «г≥дно цього плану нами було складено конспект уроку з позакласного читанн¤ дл¤ 4 класу на тему: Уќпов≥данн¤ ¬олодимира ¬инниченка У‘едько Ц халамидникФ.Ф
јле спочатку розгл¤немо методику вивченн¤ цього опов≥данн¤ на уроц≥ позакласного читанн¤. ѕеред тим, ¤к розгл¤нути опов≥данн¤ вчитель повинен п≥дготувати д≥тей до сприйманн¤ твору. “в≥р сприймаЇтьс¤ з б≥льшою зац≥кавлен≥стю, ¤кщо його вивченню передуЇ розпов≥дь про автора, про обставини, ¤к≥ спонукали його вз¤тис¤ за перо. Ѕезперечно, навчальн≥ програми не спр¤мовують учител¤ на ознайомленн¤ молодших школ¤р≥в з життЇписом митц¤, а в≥дсутн≥сть розробленоњ методики роботи над вивченн¤м б≥ограф≥њ письменника у початкових класах даЇ змогу вчителю використовувати окрем≥ факти у дов≥льн≥й форм≥. ¬икористанн¤ на уроц≥ ¤скравих под≥й з житт¤ письменника допоможе глибше усв≥домити зм≥ст твору, зац≥кавити учн≥в особист≥стю автора, на приклад≥ його житт¤ формувати у д≥тей певн≥ моральн≥ ¤кост≥.
ќпов≥данн¤ обТЇмне за зм≥стом, а тому вчитель даЇ завданн¤ прочитати вдома, а вже на уроц≥ з позакласного читанн¤ в≥дбуваЇтьс¤ обговоренн¤ прочитаного, под≥л на частини, складанн¤ плану.
«а даним опов≥данн¤м можна скласти, наприклад, такий план:
‘едько Ц розбишака Ц халамидник.
“ол¤ Ц Удитина н≥жна, дел≥катна, смирнаФ?
ѕов≥нь на р≥чц≥.
«адум ‘едька.
”сп≥шне його виконанн¤.
“ол¤ вир≥шив повторити прох≥д ‘едька.
—м≥ливий вчинок ‘едька.
Уѕод¤каФ “ол≥.
‘едька не стало.
„и схвилювало це “олю?
“в≥р обовТ¤зково повинен схвилювати д≥тей, викликати в≥дпов≥дн≥ почутт¤. “ому п≥д час анал≥зу твору краще йти в≥д особист≥сних вражень учн¤ про прочитане. Ѕес≥ду важливо розпочати з питань: як≥ почутт¤ виникли у тебе п≥д час читанн¤? ўо здивувало тебе? ўо сподобалось у твор≥? як≥ думки нав≥юЇ? ѕот≥м учн≥ переказують текст за планом. ¬читель повинен зробити висновок, чому вчить це опов≥данн¤.
онспект уроку позакласного читанн¤ дл¤ 4-го класу
“ема: У‘едько Ц халамидникФ за ¬олодимиром ¬инниченком.
ћета: вчити розум≥ти психолог≥зм твор≥в ¬инниченка, виховувати сп≥вчутт¤, жал≥сть, почутт¤ справедливост≥.
ќбладнанн¤: портрети письменника, виставка його твор≥в, ≥люстрац≥њ.
’≥д уроку.
≤. ќрган≥зац≥¤ класу.
≤≤. ѕов≥домленн¤ теми, мети ≥ завдань уроку.
“емою нашого сьогодн≥шнього уроку Ї опов≥данн¤ У‘едько Ц халамидникФ, ¤ке написав ¬олодимир ирилович ¬инниченко.
≤≤≤. «асвоЇнн¤ нових знань, ум≥нь ≥ навичок.
ѕеред тим, ¤к перейти до розгл¤ду опов≥данн¤, ¤ хот≥ла б дещо розпов≥сти про його автора. (ƒемонстрац≥¤ ≥ розгл¤д портрета ¬инниченка).
¬исоке св≥тле чоло, глибокий, розумний, проникливий погл¤д Ц весь обрис св≥дчить про титан≥чну натуру, сповнену сили вол≥, завз¤тт¤, енерг≥њ ≥ витримки, але водночас, добру ≥ душевну людину. “аким в≥н був у житт≥. ƒ≥знаЇмос¤ про це ≥з спогад≥в друз≥в, знайомих: У„ар≥вна посм≥шка й ласкавий погл¤д темно-голубих очей, от≥нених чорними в≥¤ми, робили його кремезну постать дуже симпатичною ≥ нав≥вали дов≥рТ¤ до нього.Ф ѕостать ¬инниченка Ц неординарне ¤вище в ≥стор≥њ ”крањни. …ого творчий доробок складають понад сотн≥ опов≥дань, пТЇс, сценар≥њв, публ≥цистичних статей, роман≥в. ќкр≥м цього ¬олодимир ¬инниченко залишив етико-ф≥лософську працю, щоденников≥ записи, листуванн¤, близько сотн≥ власних картин Ц пейзаж≥в, натюрморт≥в, портрет≥в ≥ акварелей. р≥м того ¬инниченко в≥домий ¤к видатний пол≥тичний ≥ громадський д≥¤ч.
—ьогодн≥ ми з вами розгл¤немо опов≥данн¤ ¬олодимира ¬инниченка У‘едько Ц халамидникФ.
јвтор в≥дразу, з перших речень опов≥данн¤ представл¤Ї нам ‘едька.
«найд≥ть ≥ прочитайте в текст≥ опис ‘едька.
У–озбишака Ц халамидникФ, Уначе б≥с ¤кий сид≥в у хлопцев≥Ф, Успок≥й був ворогомФ ‘едька, з ним Ув≥н боровс¤ на кожному м≥сц≥Ф. ∆одна хвилина не проходила без вит≥вок: хлопець лазив по дахах, сид≥в на ворот¤х, вибивав рогаткою шибки, перекидав д≥жки з водою, давав прочуханки УзакадишнимФ товаришам, заважав товаришам гратис¤. У„уб йому стирчком вил≥з з-п≥д картуза, оч≥ хутко б≥гаютьФ, Уруки в кишен≥, картуз набакир, ≥де не посп≥шаЇФ Ц оце ≥ весь портрет. јле цього достатньо, щоб у¤вити колоритну постать маленького бешкетника.
”¤в≥ть соб≥, що в пору свого дитинства, за спогадами матер≥, ¬олодимир ¬инниченко був схожий, на кого б ви думали?
“ак, в дитинств≥ ¬инниченко був схожий на ‘едька Ц халамидника. „имось в≥н вид≥л¤вс¤ з-посеред своњх ровесник≥в. ћав надзвичайно ч≥пку памТ¤ть. –ано навчивс¤ читати, - сталос¤ це непом≥тно дл¤ його р≥дних. —ус≥дських д≥тей УтримавЕ трохи у терор≥, бо був дуже сильний дл¤ свого в≥ку й вольовий, упертий.Ф Ќадзвичайно любив волю, пов≥тр¤, рух, був гордим, незалежним у вчинках ≥ р≥шенн¤х, правдолюбцем. [8; 14]
ќтже, це опов≥данн¤ можна вважати в ¤к≥йсь м≥р≥ автоб≥ограф≥чним.
ћи знаЇмо, що л≥тературн≥ героњ обовТ¤зково повинн≥ бути дл¤ нас прикладами дл¤ насл≥дуванн¤, тобто позитивними. ј ¤к же ‘едько? ¬и скажете, що ‘едько маЇ безл≥ч вад ≥ недол≥к≥в. јле читаючи опов≥данн¤ дал≥, ми можемо з впевнен≥стю сказати, що у нього Ї чому вчитис¤ не лише д≥т¤м, а й дорослим. Ќавед≥ть, будь-ласка, приклади, ¤к≥ п≥дтверджують це.
(”чн≥ в≥дшукують в≥дпов≥дн≥ уривки, зокрема: за вит≥вки батько УвиховуЇФ малого ременем, а Ув≥н ≥ тут не ¤к вс≥ д≥ти поводитьс¤Ф. ’лопець терпл¤че, без сл≥в ≥ прохань, зносить кару, а головне Ц У¤кби схот≥в, то м≥г би одбрехатис¤, але ‘едько брехати не любитьФ ≥ Уне любить товариш≥в видаватиФ.)
—ам батько поважаЇ свого чесного, принципового ≥ в≥двертого сина.
ј що ми можемо сказати про “олю? (”чн≥ в≥дпов≥дають, висловлюють свою думку).
“ак, автор зображуЇ два абсолютно протилежних характери. « одного боку це Увулишн≥й хлопчикФ ‘едько, а з ≥ншого Ун≥жна, дел≥катна, смирнаФ та Учистенька й чепурненькаФ дитина “ол¤.
ј ¤к≥ еп≥зоди, на вашу думку, найповн≥ше розкривають протилежн≥сть характер≥в хлопц≥в?
(”чн≥ зачитують ≥ коментують уривок, що розпов≥даЇ про перех≥д ‘едьком весн¤ноњ р≥ки. Ќаприклад, в≥д сл≥в У‘едько стрибнув на л≥дЕФ до сл≥в УЕ що говорити такому зайдиголов≥Ф.)
(ƒ≥ти в≥дм≥чають в≥двагу, см≥лив≥сть, завз¤тт¤, вправн≥сть, в≥дчайдушн≥сть, км≥тлив≥сть малого УшибеникаФ у нер≥вн≥й боротьб≥ з≥ стих≥Їю).
«аздр≥сть за ‘едькову перемогу ≥ пиха та самовпевнен≥сть штовхають у ту ж боротьбу ≥ “олю, та малодуху, слабосилу, пещену дитину чекаЇ поразка. «найд≥ть, будь-ласка, в текст≥ ≥ прочитайте цей уривок.
(”чн≥ знаход¤ть ≥ зачитують).
ЌаближаЇтьс¤ трагед≥¤, на берез≥ Ц пан≥ка й страх дорослих ≥ д≥тей. ‘едько кидаЇ виклик бурхлив≥й р≥чц≥, перел¤кан≥й юрб≥ ≥ визвол¤Ї з льодового полону “олю.
ƒ≥ти, а що ж “ол¤? як под¤кував в≥н ‘едьков≥?
Ќатом≥сть “ол¤ нав≥ть не намагаЇтьс¤ допомогти вит¤гти з крижаноњ води свого р¤т≥вника. ≈гоњзм, жалюг≥дн≥сть “ол≥, ¤кий лише тремтить за власну шк≥ру ≥ п≥дло скидаЇ провину на товариша, ¤кому зобовТ¤заний житт¤м, - це один внутр≥шн≥й св≥т. ћужн≥сть, сила вол≥, чесн≥сть шл¤хетн≥сть, пор¤дн≥сть, здатн≥сть до самопожертви, великодушн≥сть ‘едька Ц це другий.
¬чинок ‘едька Ц д≥йсно благородний, не кожен дорослий наважитьс¤ на под≥бне. ™диний раз у житт≥ доводитьс¤ ‘едьков≥ сказати неправду, вр¤тувавши цим бо¤гуза “олю. «а героњзм хлопчик розплативс¤ своњм житт¤м.
ѕохорон ‘едька, хлопчаки плачуть, проводжаючи товариша в останню дорогу, а “ол¤ спостер≥гаЇ з в≥кна, адже ж Уц≥каво подивитис¤ ¤к будуть ховати ‘едька Ц халамидникаФ. ≤ вже коли процес≥¤ зникаЇ з виду, “ол¤ Уперекрутивс¤ на одн≥й ноз≥ ≥ поб≥г гратис¤ з чижикомФ. ј дал≥: У÷ього чижика в≥н сказав ‘едьков≥й матер≥ в≥ддати йому, бо в≥н виграв у ‘едька.Ф
як можуть не схвилювати ≥ не збентежити душу ц≥ останн≥ авторськ≥ слова?!
≤V. —истематизац≥¤ узагальненн¤ засвоЇних знань, ум≥нь ≥ навичок.
«араз ми под≥лимо опов≥данн¤ на частини ≥ складемо план
(”чн≥ складають план).
ј тепер давайте спробуЇмо переказати це опов≥данн¤ за планом. (ѕереказують).
V. ѕ≥дсумок уроку.
—ьогодн≥ ми з вами розгл¤дали опов≥данн¤ ¬олодимира ¬инниченка У‘едько Ц халамидникФ.
ћен≥ б хот≥лос¤ почути ваш≥ думки щодо прочитаного. як≥ почутт¤ виникли у вас п≥д час читанн¤? ўо здивувало вас? ўо сподобалось у твор≥? як≥ думки нав≥юЇ вам прочитаний тв≥р? „ому вчить нас опов≥данн¤? який висновок ми можемо зробити? (”чн≥ в≥дпов≥дають на поставлен≥ вчителем запитанн¤, д≥л¤тьс¤ своњми враженн¤ми в≥д прочитаного, разом з учителем робл¤ть висновок опов≥данн¤).
VI. ƒомашнЇ завданн¤.
ј дл¤ домашнього завданн¤ ¤ хочу вам запропоновувати написати невелику розпов≥дь за темою У„и хот≥в би ¤ мати такого друга, ¤к ‘едько?Ф ” ц≥й письмов≥й робот≥ вислов≥ть своњ м≥ркуванн¤ не лише про ¬инниченкового геро¤, а й подумайте над тим, що важать дружба ≥ друз≥ у вашому житт≥.
ѕозакласний зах≥д на тему:
У√ран≥ таланту ¬олодимира ¬инниченка.Ф
ѕро ¬олодимира ¬инниченка вже сказано й написано багато, та водночас недостатньо, щоб п≥знати й ос¤гнути розумом ≥ серцем весь його творчий доробок. ѕрограми пропонують ознайомити учн≥в з творами письменника малих жанр≥в. Ќа жаль, ¬инниченко -роман≥ст, драматург, мал¤р залишивс¤ поза увагою школи. «апропонований сценар≥й саме маЇ на мет≥ компенсувати одноб≥чн≥сть репрезентац≥њ шк≥льною програмою творчост≥ митц¤.
ўоб зац≥кавити учн≥в до його проведенн¤, под≥лимо њх на групи: досл≥дники малих жанр≥в ≥ роман≥в; театральн≥ критики; т≥, хто ц≥кавитьс¤ живописом (учн≥ п≥д кер≥вництвом учител¤ готуютьс¤ заздалег≥дь).
ћета заходу: розкрити р≥зноб≥чн≥сть творчоњ натури ¬инниченка, широту реал≥зац≥њ його духовного потенц≥алу в художн≥й ≥ публ≥цистичн≥й творчост≥.
«аздалег≥дь зробимо виставку твор≥в письменника та досл≥джень про нього.
«ах≥д розпочнемо з показу портрета письменника ≥ вступного слова вчител¤.
¬олодимир ¬инниченко Ц людина великого пол≥тичного темпераменту й революц≥йноњ енерг≥њ, талановитий прозањк, драматург, публ≥цист ≥ ориг≥нальний мал¤р. ƒовго його ≥мТ¤ замовчували в ”крањн≥, а в ем≥грац≥њ часто чорнили. Уѕисьменника, творч≥сть котрого ознаменувала новий напр¤м розвитку украњнськоњ л≥тератури, слава ¤кого грим≥ла на р≥дн≥й земл≥ майже три дес¤тил≥тт¤, було грубо, безжально викинуто з пантеону нац≥ональноњ культуриФ, - вже в наш час в≥дзначить ћ. ∆улинський. [15; 97]
ѕостать ¬инниченка Ц неординарне ¤вище в ≥стор≥њ украњнського красного письменства ≥ в ≥стор≥њ ”крањни. …ого творчий доробок складають понад сто опов≥дань, пТЇс, сценар≥њв, публ≥цистичних статей, 14 роман≥в (один незавершений), а два (У¬≥чний ≥мперативФ ≥ УЋепрозор≥йФ) дос≥ не надрукован≥. ќкр≥м цього, письменник залишив двотомну етико-ф≥лософську працю У онкордизмФ (збер≥гаЇтьс¤ в арх≥в≥), майже 13 тис¤ч щоденникових запис≥в (41 книжка) листуванн¤, близько стон≥ власних картин Ц пейзаж≥в, натюрморт≥в, портрет≥в, акварелей.
ќсь ми й спробуЇмо бодай контурно окреслити ц≥ гран≥ творчоњ натури ¬инниченка.
ѕлан може бути такими:
ќпов≥данн¤ ¬инниченка Ц зразки соц≥ально-психолог≥чноњ прози в украњнськ≥й л≥тератур≥ початку ’’ стол≥тт¤
¬инниченко Ц автор 14 ц≥кавих роман≥в.
ƒраматург≥чна творч≥сть письменника
¬инниченко Цмал¤р.
—ловесник надаЇ слово досл≥дникам малих жанр≥в ≥ роман≥в.
”чень 1-й. јнал≥зуючи мал≥ жанри ≥ романи ¬инниченка, ми д≥йшли висновку, що письменник створив нов≥ зразки соц≥ально психолог≥чноњ прози в украњнськ≥й л≥тератур≥ початку ’’ стол≥тт¤.
≈п≥чна л≥тература того часу була представлена передус≥м такими прозањками, ¤к —тефаник оцюбинський, ѕанас ћирний, Ќечуй-Ћевицький. ожен з них реал≥стично зображував житт¤, але УманериФ цього зображенн¤ були р≥зн≥. ≤ван ‘ранко в≥дзначив, що Увелик≥ еп≥киФ (ѕанас ћирний та ≥нш≥) завжди прагнули Уописати, змалювати такий характер, ¤к в≥н розвиваЇтьс¤ серед такого чи ≥ншого оточенн¤, нов≥ письменники кладуть соб≥ ≥ншу задачу. ƒл¤ них головна р≥ч Ц людська душа, њњ стан, њњ рухи в таких чи ≥нших обставинахФ. ƒо цих нових письменник≥в належав ≥ ¬инниченко, що прагнув влити св≥жу кров у поетику Устарого реал≥змуФ.
”чень 2-й. ѕро по¤ву в л≥тератур≥ зб≥рки опов≥дань ¬инниченка У раса ≥ силаФ (1906) ≤. ‘ранко писав: У... раптом виринуло щось таке дуже, р≥шуче, мускулисте ≥ повне темпераменту...Ф ўо ж нового вин≥с у розвиток епосу ¬инниченко, чому його твори хвилюють читача, ц≥кавл¤ть критик≥в?
Ћ≥тературознавець ≤гор ƒзевер≥н вважаЇ, що ¬инниченко в У рас≥ ≥ сил≥Ф заглиблюЇтьс¤ у внутр≥шн≥й св≥т людини, чого бракувало творам побутово-етнограф≥чного характеру в украњнськ≥й реал≥стичн≥й л≥тератур≥. «верн≥ть увагу на своЇр≥дн≥сть стил≥стики твору. ѕеред тим, ¤к подати портрет ћотр≥, героњн≥ пов≥ст≥, автор з неприхованою ≥рон≥Їю говорить: У“о була краса, що виховуЇтьс¤ т≥льки на ”крањн≥, але не така, ¤к малюють де¤к≥ з наших письменник≥в. Ќе було в нењ н≥ Угубок, ¤к пупТ¤нок, червонихФ, н≥ Ущо, ¤к повна¤ рожаФ, ≥ сама вона не Увилускувалась, ¤к мак≥вка на город≥Ф.
”чень 3-й. я хот≥в би в≥дзначити, що письменник психолог≥чно точно в≥дтворюЇ людськ≥ почутт¤, використовуючи дл¤ цього влучн≥ детал≥ ≥ штрихи, щоб змалювати внутр≥шню драму ћотр≥. ќсобливо велику роль в≥д≥грають у текст≥ д≥алоги й монологи. ѓх ¬инниченко Ув≥дточувавФ ф≥л≥гранно. ” д≥алогах героњ сам≥ себе характеризують, тому авторов≥ не доводитьс¤ додавати щось в≥д себе. ѕоказовою Ї самохарактеристика ћотр≥ у сцен≥ б≥йки јндр≥¤ ≥ ≤лька (учень читаЇ уривок, коментуЇ д≥алоги).
”читель. ѕисьменник сам пройшов складн≥ життЇв≥ Уун≥верситетиФ, ≥ це дало змогу сказати йому правду про умови житт¤ р≥зних верств сусп≥льства: безправних сел¤н (У онтрастиФ, У√олотаФ, УЅ≥л¤ машиниФ, У’то ворог?Ф, УЌа пристан≥Ф, У√олодФ, У узь та √рицуньФ); солдат≥в (УЅоротьбаФ, Ућн≥мий господ≥нФ, У„естьФ); панства , ≥нтел≥генц≥њ, пров≥нц≥йних актор≥в (У«арученийФ, У”м≥ркованийФ та УщирийФ, Ућалорос-ЇвропеЇцьФ, Ујнтрепреньор √аркун-«адунайськийФ). ”же цей перел≥к п≥дтверджуЇ думку л≥тературознавц¤ ј. –≥чинського, що У...обс¤гом ≥ р≥зноман≥тн≥стю своЇњ тематики, д≥апазоном проблем ≥ масою людських тип≥в ¬инниченко, безперечно, стаЇ на р≥вн≥ першоњ-л≥пшоњ л≥тератури ЇвропейськоњФ.
ѕисьменников≥ дор≥кали за розхристан≥сть письма, грубувату, нечисту мову (ћ. ¬ороний), Уволохатий ≥ незроблений стильФ (—. ™фремов), за те, що його мова Упопл¤мована великоруськими словамиФ (Ќечуй-Ћевицький). ÷е ƒзевер≥н по¤снюЇ тим, що письменников≥ доводилос¤ працювати в дуже складних умовах, в≥н змушений був посп≥шати з роботою. р≥м того, нер≥дко ¬инниченко св≥домо вдававс¤ до суржика, зважаючи на його поширенн¤ в самому житт≥ справедливим Ї зауваженн¤ ћихайла —лабошпицького, що в Уопов≥данн¤ молодого письменника ув≥рвалис¤ р≥зн≥ сусп≥льн≥ верстви ≥ заговорили вони саме так, ¤к говорили в реальному житт≥, - не зр≥дка до потворност≥ скал≥ченою мовою, що ≥ вир≥зн¤ло суц≥ль безкультурних люмпен≥в (а њх у творах ¬инниченка справд≥ чимало). ќдне слово, ¤ка доба, така й мова, така й правда про нењФ.
ќпов≥данн¤ Ц це т≥льки невелика частина творчоњ спадщини ¬инниченка. Ќовими художн≥ми перемогами стали його романи УЌова запов≥дьФ, У¬≥чний ≥мперативФ, Уѕоклади золотаФ, У—лово, за тобою, —тал≥не!Ф, У—он¤чна машинаФ, пов≥ст≥, пТЇси, що зТ¤вилис¤ в 20-т≥ Ц 40-в≥ роки.
ƒал≥ на уроц≥ пропонуЇтьс¤ п≥дготовлен≥ заздалег≥дь рефератн≥ пов≥домленн¤ учн≥в:
У—он¤чна машинаФ Ц новаторський тв≥р в украњнськ≥й л≥тератур≥.
Уѕоклади золотаФ Ц соц≥ально-детективний роман.
ќстанн≥й роман ¬инниченка У—лово за тобою, —тал≥не!Ф
ѕодаЇмо матер≥ал дл¤ пов≥домленн¤ учн¤ Уѕоклади золотаФ Ц соц≥ально-детективний романФ.
1926 р≥к. ¬инниченко з дружиною в ѕариж≥. « ”крањною звТ¤зк≥в майже не маЇ. У«а те, що люблю њњ чесно й любов≥ своЇњ н продаю за розкош≥, за лакомства нещасн≥. «а це ¤ позбавлений житт¤ в н≥й, за те нав≥ть прац≥ своЇњ прим≥стити н≥де не можуФ, - записав ¬инниченко в щоденнику. ≤ раптом лист в≥д видавництва –”’, проханн¤ п≥дписати угоду про сп≥впрацю. ƒо письменника повертаЇтьс¤ творче п≥днесенн¤. ≤де¤ нового роману Уѕоклади золотаФ знову в центр≥ уваги: Уќбдумуванн¤ роману. ѕерв≥сний хаос. “уманн≥ л≥н≥њ постатей ≥ ситуац≥й. ядро ≥дењ в ≥мл≥...Ф У«даЇтьс¤, можна дати назву роману У«агублений райФ. ”с≥, вс¤ ™вропа, с≥ кл¤си й ус≥ њњ члени тужать за тим раЇм, з ¤кого вигнав њх бог в≥йни з вогненно-гарматним мечем. ожен тужить за тою чистотою, незайман≥стю, ¤ка була в нього. ¬ кожного та чистота, той рай були р≥зн≥, часто ворож≥ один до одного, але вони були, ¤к так≥, чи здаЇтьс¤ що були, кожний знову таки тужить по-своЇму за загубленимФ, - читаЇмо в щоденникових нотатках.
Ќад романом, остаточною назвою ¤кого стане Уѕоклади золотаФ, письменник працював з 1925 по жовтень 1927 року. «годом з ’аркова, куди ¬инниченко над≥слав роман, прийшла негативна реценз≥¤: У“ут картаЇтьс¤ ц≥ла система нашого житт¤, весь ≥дейний зм≥ст наших пров≥дних думок... ѕро чек≥ст≥в автор говорить в роман≥, ¤к про розбещених садист≥в ≥ тим у нього вичерпуЇтьс¤ вс¤ характеристика њх. ѕор¤д з такою характеристикою тип≥в комун≥ст≥в ¬инниченко подаЇ ц≥лу низку тип≥в б≥лоем≥грант≥в... ¤к≥ хоч ¤вл¤ють собою дно ем≥грац≥њ, та змальован≥ вони ¤к люди повнокровн≥, люд¤н≥ ≥ хоч своЇр≥дн≥ але моральн≥.... —ловом, типи ц≥ своЇю люд¤н≥стю ≥ душевною мТ¤к≥стю та щир≥стю просто таки викликають симпат≥Їю та сп≥вчутт¤Ф. ј зв≥дси висновок: УЌаша рад¤нська сусп≥льн≥сть, труднощ≥ нашоњ крањни таких Уѕоклад≥в золотаФ не приймутьФ.
“в≥р був надрукований через ш≥стдес¤т рок≥в у —Ўј, в ”крањн≥ Ц лише в 1991 роц≥.
«а жанром Уѕоклади золотаФ Ц соц≥ально-детективний роман. ÷ей жанр утвердив в украњнськ≥й л≥тератур≥ саме ¬инниченко (УЌа той б≥кФ, У—он¤чна машинаФ, УЌова запов≥дьФ, У¬≥чний ≥мперативФ, УЋепрозор≥йФ). Ћ≥тературознавець з д≥аспори √ригор≥й остюк у статт≥ УФѕро Уѕоклади золотаФ в≥дзначаЇ: У«апочаткований ¬инниченком жанр уже в друг≥й половин≥ 20-х рок≥в знайшов був своњх посл≥довник≥в. ћаю на уваз≥ ёр≥¤ —моловича (У‘альшива ћельпоменаФ, У√осударство доктора √альванескоФ, Уќстанн≥й ≈йждев≥дФ), ¬. ¬ладка (Ујргонавти св≥тФ) та ще к≥лька ≥нших письменник≥в. јле в умовах стал≥нського соцреал≥зму 30-х рок≥в цей жанр був заморожений: страшним пол≥ц≥й ним детективом стало все житт¤ крањни Усоц≥ал≥змуФ. Ћише в добу в≥длиги 60-т≥ роки цей жанр д≥став право громад¤нства. ќтже, в цьому аспект≥ Уѕоклади золотаФ, поруч з ≥ншими згаданими творами ¬инниченка, належать до першого п≥дмуру соц≥ально-детективного жанру в украњнськ≥й пореволюц≥йн≥й л≥тератур≥.
¬ основу роману покладено ≥дею символ≥чних поклад≥в золота в надрах ”крањни. ”крањна Ц це св≥товий скарб духовних ≥ матер≥альних ц≥нностей. ѕро символ≥ку поклад≥в золота сказав сам автор: УЌе скарб, а золот≥ поклади в земл≥ ”крањни.Ф ” роман≥ Ї спогади, авторськ≥ л≥ричн≥ в≥дступи про свою незабутню батьк≥вщину, ф≥лософськ≥ роздуми про сучасне житт¤, патр≥отизм ≥ мораль. ќсь ¤к пов≥домл¤ють у лист≥ про розстр≥л професора, винах≥дника поклад≥в золота: У¬ас там, ¤к ≥ вс≥х нас тут, уразить смерть ћ.ѕ. ублицького... —тол≥тт¤ –ос≥¤ грабувала, нищила нас, саме ≥мТ¤ наше вкрала й сховала в≥д усього св≥ту... стол≥тт¤ми вона нас... ≤ вс¤ рос≥йська демократ≥¤... “епер немов би ... соц≥ал≥зм... ћ. ѕ, ублицький зробив надзвичайне в≥дкритт¤ величезних поклад≥в золота на ”крањн≥... ¬≥домий чек≥ст гун¤вий заарештував ублицького з ус≥Їю родиною, забрав ус≥ папери ≥ другу н≥ч розстр≥л¤в ус≥х ублицьких. “епер папери в „екаФ.
¬инниченко прагне осмислити сучасну йому д≥йсн≥сть на р≥дн≥й земл≥ п≥сл¤ 1917 року. як же д≥ють УреформаториФ ≥ Уощасливлювач≥Ф житт¤ народного? як вони керують людьми?
”читель. ¬и пересв≥дчилис¤, ¤ким ц≥кавим письменником був ¬инниченко - еп≥к. ¬изначимо характерн≥ ознаки його еп≥чноњ творчост≥:
проникливо анал≥зував людськ≥ почутт¤, добирав точн≥ психолог≥чн≥ штрихи, замальовуючи внутр≥шн≥й св≥т геро¤;
його опов≥данн¤м властива р≥зноман≥тн≥сть тем, мотив≥в, проблем, людських тип≥в;
роман У—он¤чна машинаФ Ц це перший в украњнськ≥й л≥тератур≥ соц≥ально-утоп≥чний роман (¤к новаторський тв≥р в украњнськ≥й л≥тератур≥, в≥н ≥ дос≥ не втратив свого ≥дейно-естетичного значенн¤);
У—лово за тобою, —тал≥не!Ф Ц роман ≥дей, роман-памфлет, роман соц≥альноњ тези;
Уѕоклади золотаФ Ц перший тв≥р соц≥ально-детективного жанру в наш≥й л≥тератур≥.
як бачимо, цей талановитий митець мав високий творчий пол≥т, колосальну працездатн≥сть ≥ завжди прагнув бути потр≥бним ”крањн≥ , њњ народов≥.
—лово надаЇтьс¤ учн¤м (театральним критикам).
”чень 1-й. ¬инниченко усп≥шно виступив њ в драматург≥њ, ¤ка складала значну частину його творчост≥. ” 1920-21 рр. ѕТЇси драматурга ставилис¤ в иЇв≥, ’арков≥, ќдес≥, Ћьвов≥, „ерн≥вц¤х, оломињ, в театрах ѕетербурга, —аратова, —амари, тиф л≥са, баку. ѕроблеми сцен≥чного вт≥ленн¤ його пТЇс активно обговорювали з драматургом . —тан≥славський, ћ. Ќемирович-ƒанченко, ћ. —адовський, √. ёра, ћ. «аньковецька.
Ћесь урбас у своЇму Ућолодому театр≥Ф зд≥йснив постановку пТЇс УЅазарФ, У„орна ѕантера ≥ Ѕ≥лий ¬едм≥дьФ; за участю режисера-постановщика √ната ёри у тому ж театр≥ 1919 р. ¬≥дбулас¤ премТЇра спектаклю за пТЇсою У√р≥хФ...
¬≥домий л≥тературознавець √ригор≥й остюк зазначаЇ, що з особливим усп≥хом у крањнах зах≥дноњ ™вропи йшли драми ¬инниченка У„орна ѕантера ≥ Ѕ≥лий ¬едм≥дьФ, У«аконФ, УЅрехн¤Ф. «наменита ≥тал≥йська драматична актриса ≈мма √рамат≥ка пор¤д з драмами ≤бсена, ѕ≥ранделльо, ћетерл≥нка мала у своЇму репертуар≥ й драму ¬инниченка УЅрехн¤Ф, з ¤кою гастролювала в ус≥х столиц¤х ™вропи.
¬инниченко написав 23 пТЇси, прагнув У’удожньо освоювати гостр≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ й моральн≥ проблеми свого часу. ѕро нього ¤к драматурга ¬ороний писав: УЌа наш≥м л≥тературн≥м обр≥ю Ї постать, що вже довгий час приваблюЇ загальну увагу. « боку одних вона викликаЇ обуренн¤ ≥ лайку, з боку ≥нших Ц щире признанн¤ ≥ нав≥ть ентуз≥азм; байдужих немаЇ, у вс≥х вона розбуджуЇ глибокий ≥нтерес до себе. ÷е постать ¬олодимира ¬инниченка... ¬≥н признаЇ обовТ¤зковими дл¤ себе т≥льки закони творчост≥ (н≥¤ких, ≥нших!) ≥ творить ≥нтуњтивно, - мислить образами, живими у¤вами (символами), не голими розум≥нн¤ми. ≤ коли в≥н помил¤Їтьс¤, то ≥ сам≥ помилки ц≥Їњ складноњ, художньоњ натури без пор≥вн¤нн¤, ц≥кав≥ш≥, н≥ж л≥нив≥ про¤ви шаблонноњ думки б≥льшост≥.
”чень 2-й. ƒраматурга часто ≥ гостро критикували. ќднак в≥н продовжував писати драми. ” 1929 роц≥ зТ¤вилис¤ його нов≥ пТЇси УЌадФ, У¬еликий секретФ ≥ У ол-Ќ≥дреФ. ¬инниченко, за оц≥нкою ёр≥¤ —молича, Уориг≥нального мистецькою манерою пос≥в по праву м≥сце духозгубника новоњ дл¤ украњнського театру культуриФ. ÷≥кавою Ї пТЇса УЅрехн¤Ф (1910). ” н≥й автор порушуЇ морально-ф≥лософську та етичну проблеми.
÷ентральна постать у пТЇс≥ Ц Ќатал¤ ѕавл≥вна. ¬она вир≥шуЇ дилему ¤к заспокоњти свою сов≥сть, своЇ бунт≥вне невдоволене У¤Ф ≥нтел≥гентноњ людини ≥ виправдатис¤ перед коханцем, щоб затримати його при соб≥. ƒл¤ цього вона йде на компром≥с з сов≥стю ≥ творить низку брехн≥. Уўо Ї ≥стина? Цкаже вона. Ц ≤стина Ї постар≥ла брехн¤, вс¤ка брехн¤ буваЇ ≥стиноюФ. ¬она впевнена, що Улюд¤м зовс≥м не треба правди чи брехн≥, њм треба щаст¤... покою. оли брехн¤ може це дати, слава брехн≥Ф.
¬ражаЇ майстерн≥сть ¬инниченка - психолога. ¬≥н переконливо правдиво вмонтовуЇ повед≥нку Ќатал≥ ѕавл≥вни.
”чн≥ навод¤ть приклади з тексту. ћожна заздалег≥дь дати завданн¤ ≥нсцен≥зувати уривки твору. ¬икориставши на уроц≥ елемент рольовоњ гри.
”чень 3-й. ¬и¤вом нового методу ¬инниченка в техн≥ц≥ психолог≥чноњ драми, на думку ¬ороного, було те, що автор внутр≥шню боротьбу Ќатал≥ ѕавл≥вни вин≥с з њњ душ≥ на б≥лий св≥т.
УФ√р≥хФ Ц один з найдовершен≥ших драматичних твор≥в письменника, присв¤чених революц≥йн≥й боротьб≥ з рос≥йським самодержавством у роки першоњ св≥товоњ в≥йни. —цен≥чна попул¤рн≥сть пТЇси, на думку критика ќ. исел¤, була зумовлена, пор¤д з ус≥м ≥ншим, ≥ ц≥каво побудованою композиц≥Їю. У√р≥хФ, - писав критик, може, найкраща пТЇса ¬инниченка, при виконанн≥ на сцен≥, вона ц≥лком опановуЇ гл¤дача, й зац≥кавленн¤ нею не спадаЇ прот¤гом усього часу, особливо в третьому акт≥, хоч в≥н ≥ найдовший в драм≥.
ѕремТЇра вистави пТЇси в≥дбулас¤ в 1919 р. Ќа сцен≥ Ућолодого театруФ Ћес¤ урбаса за участю режисера-постановщика √ната ёри.
”чн≥ (театральн≥ критики) визначають те, нове, що вн≥с ¬инниченко у розвиток украњнськоњ драматург≥њ.
—лово надаЇтьс¤ учн¤м, що ц≥кавл¤ть живописом.
”чень 4-й. ўе одна грань таланту ¬инниченка Ц живопис, граф≥ка. Уƒл¤ повного самовираженн¤, чи навпаки, втеч≥ в≥д себе Ц л≥тератора й пол≥тика Ц в≥дчував потребу в сп≥лкуванн≥ ще з одн≥Їю ћузою, пише критик ‘едченко. [31;147] Ц ≤нтерес до спец≥альних образотворчих студ≥й виник у ¬инниченка п≥д час його роботи над романом У—он¤чна машинаФ, ¤кий з ус≥х твор≥нь письменника в≥дзначаЇтьс¤ особливою пол≥ тематичн≥стю, пол≥фон≥чн≥стю, сказати б, пол≥колористичн≥стюФ. ÷ей ≥нтерес п≥дтримувавс¤ дружбою з художником ћиколою √лущенком, ¤кий згадував:
У«даЇтьс¤, ¤кщо ¤ не помил¤юс¤. ¬инниченко почав малювати пТ¤ть рок≥в тому л≥том. ¬перше ми разом малювали в —ен-рафаел≥, в 1927 роц≥. —початку мал¤рство дл¤ нього було спочинком в≥д л≥тературноњ д≥¤льност≥...Ф- згадував ћикола √лущенко. [12; 38]
ћалював в≥н тод≥ пейзаж≥, вишукуючи сполученн¤ фарб, спрощуючи складний, детальний п≥вденно-французький краЇвид. ÷ей своЇр≥дний п≥дх≥д до натури давав виразну ≥ндив≥дуальн≥сть його малюнкам. Ќайкращ≥ пейзаж≥ того часу ц≥каво скомпонован≥; з р≥зними обробленими мал¤рськими планами не поступаютьс¤ кращим мал¤рам школи У≈коль-де-ѕар≥Ф. ” 1935 роц≥ ¬инниченко подарував √лущенков≥ св≥й етюдний альбом, у ¤кому було п≥втора дес¤тки малюнк≥в аквареллю ≥ тушшю. ƒивом цей альбом збер≥гс¤ о наших рок≥в. јкварельн≥ та ол≥йн≥ пейзаж≥, портрети, натюрморти й граф≥чн≥ композиц≥њ ¬инниченка експонувалис¤ свого часу у ‘ранц≥њ та за њњ межами. Ѕули вони належно оц≥нен≥ паризькою критикою ≥ здобули визнанн¤ таких видатних художник≥в, ¤к јнр≥ —≥нь¤к, ѕабло ѕ≥кассо, Ћеже. « кожним роком усп≥хи ¬инниченка в малюванн≥ були пом≥тн≥шими, спок≥йн≥шою стаЇ пал≥тра, сполученн¤ фарб, виразн≥шим Ц ≥ндив≥дуальний стиль.
¬елике дос¤гненн¤ ¬инниченка Ц його натюрморт. Ћ≥тературознавець —ерг≥й √альченко в≥дзначаЇ чудову скомпонован≥сть, витончен≥ поЇднанн¤ фарб, мал¤рську щир≥сть автора у натюрмортах.
ћистецтвознавц¤ ћ. еллер у творчост≥ ¬инниченка вразило надзвичайне багатство фарб. …ого пейзаж≥, кв≥ти, ≥нтерТЇри Упройн¤т≥ св≥тлом ≥ неначе прозор≥... його червон≥ та жовт≥ тони мають безл≥ч в≥дт≥нк≥в ≥ заглиблюютьс¤ та збагачуютьс¤ контрастовими пл¤мами р≥дких, темних тон≥в. ¬инниченко закоханий у фарби. ¬≥н бавитьс¤ ними, ¤к дорогоц≥нним кам≥нн¤м ≥ знаходить з надзвичайною легк≥стю дедал≥ нов≥ кольоров≥ багатства... «акохан≥сть у природу, повага ≥ Учесн≥стьФ до вс¤коњ мал¤рськоњ теми, св≥ж≥сть та щир≥сть сприйманн¤ модел≥ Ц все це надаЇ творчост≥ ¬инниченка неповторноњ красиФ.
”читель. ажуть, що талант ¬инниченка у всьому був неперес≥чним. ¬≥н прагнув завжди бути самим собою, н≥кого не насл≥дувати, виражати своњх почутт¤ Уособистими фарбами ≥ формоюФ. ≤ саме це, мабуть, дало змогу у¤вити св≥тов≥ нову форму мистецькоњ д≥¤льност≥.
ѕисьменник помер у ‘ранц≥њ 6 березн¤ 1951 року. «алишилис¤ не зд≥йсненими мр≥њ написати роман У’мельниччинаФ, У’рон≥ку украњнського в≥дродженн¤Ф, 10-томний У–оман мого житт¤Ф. ¬инниченко прагнув, ¤к про це св≥дчить написан≥ ним твори, щоб люди жили в гармон≥њ, без в≥йн ≥ катастроф, прагнув витворити ≥ подати в р≥зноман≥тних формах новий соц≥ально-ф≥лософський св≥тогл¤д (в≥н називав його конкордизмом).
ѕисьменник важко працював, часто знав матер≥альну скруту, жив далеко в≥д р≥дноњ ”крањни, але творив дл¤ нењ, дл¤ њњ майбутнього... “ворив ≥ св¤то в≥рив у в≥дродженн¤ украњнськоњ нац≥њ.
Ќин≥ ¬инниченко широко ≥ глибоко входить у культурне сьогоденн¤ незалежноњ ”крањни. …ого твори пробуджують нац≥ональну св≥дом≥сть. ѕол≥тик, письменник, художник, в≥н ще маЇ розкритис¤ р≥дному народов≥ р≥знобарвними гран¤ми свого великого таланту.
¬»—Ќќ¬ »
ѕостать ¬олодимира ¬инниченка, на диво складна й суперечлива, зажди привертала до себе пильну увагу, навколо нењ точилис¤ суперечки, одн≥ беззастережно приймали, ≥нш≥ Ц в≥дкидали, а ще трет≥ прагнули поставитись до його д≥¤льност≥ з урахуванн¤м ус≥х складностей тоњ тривалоњ доби, коли в≥н жив ≥ творив.
«вичайно, не можна розмежовувати ¬инниченка - пол≥тика ≥ ¬инниченка Цписьменника, але варто розум≥ти, що ¤к каже визначний митець, ¬инниченко в красному письменств≥ йшов шл¤хом посл≥довного служ≥нн¤ реал≥змов≥ ≥, маючи необх≥дний талант, поставив своЇ ≥мТ¤ в перший шерег найвидатн≥ших письменник≥в ”крањни першоњ половини ’’ стол≥тт¤.
ѕро ¬олодимира ¬инниченка вже сказано й написано багато та водночас недостатньо, щоб п≥знати й ос¤гнути розумом ≥ серцем весь його творчий доробок.
Ќам, вихованим на Употр≥бн≥й ≥ зрозум≥л≥йФ труд¤щим масам л≥тератур≥Ф, зараз не досить ор≥Їнтуватис¤ у творч≥й спадщин≥ Ув≥дкритогоФ письменника: сьогодн≥ необх≥дне опрацюванн¤ ≥ всеб≥чне вивченн¤ д≥¤льност≥ ¬инниченка ¤к л≥тератора, пол≥тика, ф≥лософа.
” перш≥й третин≥ двадц¤того стол≥тт¤ ¬инниченко стаЇ одним ≥з найпопул¤рн≥ших письменник≥в не лише в ”крањн≥, а й далеко за њњ межами.
“а зам≥сть лавр≥в житт¤ приготувало дл¤ ¬инниченка терновий в≥нок. …ого твори перестають видавати, забивають ними полиц≥ спец фонд≥в, а часто й просто знищують.
яка ж немилосердна жорстока дол¤: все житт¤ пройшло в арештах, у увТ¤зненн¤х, боротьб≥, шуканн≥ готовност≥ в≥ддати житт¤ за Утемний, посолов≥лий в≥д ус¤ких ≥сторичних дурман≥вФ народ, а найстрашн≥ше - забутт¤ нащадк≥в.
¬инниченков≥ дала притулок французька земл¤, але серце його залишалос¤ в ”крањн≥. ¬ажно стежив письменник за житт¤м в ”крањн≥, до останн≥х дн≥в в≥н плекав мр≥ю про поверненн¤.
—праведливими, на нашу думку, Ї слова критика ≤. Ѕорщака: У¬инниченков≥ твори залюбки читатимуть й тод≥, коли його вже не буде на земл≥. √ете мав рац≥ю, кажучи, що прикметою зб≥льшенн¤ кола його читач≥вФ. [17; 143]
≤ справд≥, незважаючи на те, що далеко в минуле в≥д≥йшли под≥њ його твор≥в, але вони не втратили своЇњ актуальност≥. Ќавпаки, зараз у нашому жорстокому ≥ черствому до б≥ди ≥ гор¤ св≥т≥ ¤к н≥коли потр≥бними ≥ своЇчасними Ї розмови про добро ≥ зло у житт≥ та серц¤х людей.
ƒодатки
ƒодатки
ƒодатки
—писок використаних джерел.
јрх≥в ¬олодимира ¬инниченка // Ћ≥т. ”крањна Ц 1997. Ц 6 лютого
Ѕарабаш ё. „и варто Уга¤ти часФ на ¬инниченка?...: « критичних нотаток // ињв. Ц 1991. - є8.-с.120-126
Ѕолюх ќ.¬. ћовна майстерн≥сть ¬олодимира ¬инниченка у зображенн≥ внутр≥шнього св≥ту героњв // ультура слова: ћ≥ж в≥д. зб. Цвип. 44.-к.,1993.-с.20-24
¬инниченко ¬. . Ѕула, Ї й буде // Ћ≥т. ”крањна. Ц 1994.- 8 грудн¤.-с.5
¬инниченко ¬. . Ќамисто: ќпов≥данн¤ Ц .: ¬еселка, 1989.-380с.
¬инниченко ¬. . ¬ибран≥ пТЇси. Ц к.,1991, 370с.
¬инниченко ¬. . –аб краси.-к.: ¬еселка, 1994.-383с.
¬инниченко –.я. як писав своњ л≥тературн≥ твори ¬олодимир ¬инниченко //”крањна.-1992.-є10-11.-с.14-15
√ермайзе ќ. Ќариси з ≥стор≥њ революц≥йного руху на ”крањн≥// ’рон≥ка Ц 200.-1998.-221-2.-с.186-213
√н≥дан ќ.ƒ., ƒемТ¤н≥вська Ћ.—. ¬олодимир ¬инниченко. ∆итт¤, д≥¤льн≥сть, творч≥сть (навч. пос≥бник дл¤ студ.-ф≥лол.)-к., 1996.-256с.
√н≥дан ќ.ƒ., …олк≥на Ћ.¬. ¬инниченко Ц прозањк очима укр.. критик≥в ≥ читач≥в //¬. ¬инниченко; √рицько √ригоренко: Ўтрихи до портрет≥в: Ќавч. пос≥бник- .: ¬ища шк., 1995.-с.50-77
√риценко “. √ран≥ таланту ¬олодимира ¬инниченка//ƒиво слово. Ц 1994.- є9.- с. 35-38
™фремов —. ¬олодимир ¬инниченко //™фремов —. ≤стор≥¤ укр.. письменства. 1989.-т.2.-с.290-298
∆улинський ћ. ¬олодимир ¬инниченко (1980-1951)//Ћ≥т. ”крањна-1989.-є48.-25 листопада.-с.6-7
∆улинський ћ. √олгофа украњнц¤ ¬олодимира ¬инниченка// ¬олодимир ¬инниченко. «апов≥т борц¤м за визволенн¤.-к.,1992.-123с.
∆улинський ћ. ўоденник ¬олодимира ¬инниченка // ињв.-1990.-є9-11.- с.88-90
«≥нчук —.—. ¬олодимир ¬инниченко (1880-1951)//Ќов≥ ≥мена в програм≥ з укр.. л≥т.: ѕос≥бник дл¤ вчител¤. - .: ќсв≥та, 1993.-с.125-145
остюк √.¬олодимир ¬инниченко: Ѕ≥ограф≥чн≥ нотатки// –ад. ќсв≥та.-1990.-27 липн¤.
раснодемський ¬. ѕриЇмна неспод≥ванка// –ад. ”крањна. - 1990.- 8 липн¤
Ћащик ™. ¬инниченкова ф≥лософ≥¤ щаст¤// ‘≥лософська думка.-1998.-є1.-с. 136-155
Ћозицький ¬. …ому завжди бол≥ла ”крањна// –ад. ”крањна. 1990.-26 липн¤
ћалець Ћ. —в≥т дит¤чоњ душ≥ у творчост≥ ¬олодимира ¬инниченка (за матер≥алами зб≥рки УЌамистоФ)// ”р. ћова та л≥т-ра.-1997.-є4.-с.1-2.
ћарусин “. ¬≥д французьких јльп до наших чорнозем≥в// ѕамТ¤тки украњни.-1994.-є1-2.-с.81-83
ћороз Ћ. «агадки ¬олодимира ¬инниченка //—лово ≥ час.-1993.-є5.-с.40-46
ѕанченко ¬. УЅо ¤ Ц украњнецьФ: ѕередмова// ¬олодимир ¬инниченко раб краси. - .: ¬еселка, 1994.-с.3-21.
ѕанченко ¬. ћолод≥ л≥та ¬олодимира винниченка// ињв.-1997.-33-4.-с.143-155
ѕанченко ¬. Уя хочу собою возвеличити укр.....Ф: –иси психолог≥чного портрета ¬олодимира ¬инниченка// Ѕерез≥ль.-1997.-є11-12.-с.155-167.
ѕ≥длужна √. ѕозакласне читанн¤ школ¤р≥в ¤к педагог≥чна проблема//ѕоч. шк.1998.-є7.-с.18-22
—кобелЇва-—алогуб Ќ. ¬олодимир ¬инниченко: про д≥тей ≥ дл¤ д≥тей// —лово ≥ час. - 99.- є7.-с.60-67
“качук √. ”роки зустр≥ч≥ з книгою// ѕоч. шк. 1997.-є6.-с.24-28
‘едченко ѕ. ¬олодимир ¬инниченко Ц художник// ињв.-1989.-У12.-с.147-148.
’м≥ль ≤.—. ѕол≥тична д≥¤льн≥сть ¬. . ¬инниченка//”кр. ≥ст. журнал.1989.-є7.-с.82-91.
|
