ј
Ѕ ¬
√ ƒ
≈ ∆
« »
Ћ
ћ Ќ
ќ ѕ
– —
“ ”
‘ ’
÷ „
Ў Ё
ё я
–еферат: ¬ысшие органы демократическорго государства (украинск.).
¬ысшие органы демократическорго государства (украинск.).
–≈‘≈–ј“
¬»ў≤ ќ–√јЌ» ƒ≈ћќ –ј“»„Ќќѓ ƒ≈–∆ј¬»
(ѕќ–≤¬ЌяЋ№Ќ»… јЌјЋ≤«)
ѕлан
ѕередмова
–озпод≥л влад - розпод≥л функц≥й
ѕор≥вн¤льний анал≥з вищих орган≥в держави:
ѕарламент
Ѕудова парламент≥в
√лава держави
ом≥с≥њ (ком≥тети) ¤к елемент структури парламент≥в
омпетенц≥¤ парламент≥в
”р¤д
ќсобливост≥ конституц≥йного статусу глав держав
Ћ≥тература
ѕередмова
ƒержавн≥ функц≥њ в кожн≥й крањн≥ зд≥йснюЇ розгалужена системи орган≥в. —еред них вид≥л¤ютьс¤ вищ≥ - парламент, ур¤д ≥ глава держави. —аме ц≥ органи реал≥зують основн≥ повноваженн¤ у сферах законодавчоњ та виконавчоњ влади, ≥ њх д≥¤льн≥сть маЇ пол≥тичну значущ≥сть. ƒо вищих орган≥в також в≥днесен≥ вищ≥ судов≥ ≥нстанц≥њ загальноњ ≥ спец≥альноњ компетенц≥њ - верховний суд, конституц≥йний суд, вищ≥й адм≥н≥стративний суд тощо. ѕроте судов≥ органи формально в≥дсторонен≥ в≥д реал≥зац≥њ державних функц≥й пол≥тичного характеру (вин¤ток становить лише д≥¤льн≥сть конституц≥йного суду, хоча ≥ в≥н вважаЇтьс¤ в ц≥лому Унепол≥тичнимФ органом). “ому т≥льки досл≥дивши роботу вищих орган≥в законодавчоњ ≥ виконавчоњ влади можна б≥льш або менш точно визначити, в ¤ких формах зд≥йснюЇтьс¤ пол≥тика, на ¤ких засадах ≥снуЇ ≥ д≥Ї державний механ≥зм.
–озпод≥л влад - розпод≥л функц≥й
ƒл¤ характеристики статусу кожного з вищих орган≥в сучасноњ держави визначальними Ї пон¤тт¤ форми державного правл≥нн¤. ‘орма правл≥нн¤ - це спос≥б орган≥зац≥њ влади, зумовлений принципами взаЇмов≥дносин вищих орган≥в. ѕри цьому вих≥дними Ї взаЇмов≥дносини м≥ж парламентом, ур¤дом ≥ главою держави. «м≥ст њх взаЇмов≥дносин в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ в≥дбиваЇ ≥дењ розпод≥лу влад. ÷≥ ≥дењ, в≥дом≥ ще з ранн≥х час≥в, у найб≥льш ч≥ткому виклад≥ були сформульован≥ французьким просв≥тителем ≥ правознавцем XVIII ст. Ўарлем ћонтеск`Ї. …ого вченн¤ в≥д≥грало пом≥тну роль у становленн≥ сучасноњ пол≥тико-правовоњ думки ≥ суттЇво вплинуло на розвиток державних ≥нститут≥в у о новий пер≥од св≥товоњ ≥стор≥њ.
ћонтеск`Ї розр≥зн¤в три влади - законодавчу, виконавчу, судову - ≥ стверджував,що в умовах свободи неприпустиме поЇднанн¤ цих влад ≥ зд≥йсненн¤ њх одн≥Їю особою або одним органом. “аке поЇднанн¤, на його думку, ¤к звичайно призводило до свавол≥. “ому ћонтеск`Ї вважав за необх≥дне, щоб зазначен≥ три влади зд≥йснювались р≥зними органами. ¬одночас в≥н визнавав розпод≥лен≥ влади в принцип≥ р≥внозначущими ≥ серед них не вид≥л¤в жодноњ, ¤ка б над≥л¤лась ¤к≥стю верховенства по в≥дношенню до ≥нших влад. –озвиваючи своЇ вченн¤ про розпод≥л влад, ћонтеск`Ївисунув положенн¤ про необх≥дн≥сть њх взаЇмод≥њ ≥ взаЇмноњ зр≥вноваженост≥. ¬≥н писав про таку взаЇмод≥ю влад, за ¤коњ останн≥ стримують одна одну ≥ узгоджено просуваютьс¤ до сп≥льноњ мети. ѕри цьому ћонтеск`Ї вказував на неможлив≥сть практичного розмежуванн¤ њх наст≥льки, щоб це зовс≥м виключало втручанн¤ одн≥Їњ влади в д≥¤льн≥сть ≥ншоњ.
—формульоване ћонтеск`Ї вченн¤ про розпод≥л влад заклало п≥двалини конституц≥йного принципу, котрий був визнаний в державно-правов≥й теор≥њ ≥ практиц≥ р¤ду крањн вже наприк≥нц≥ XVIII ст. Ќайб≥льшою м≥рою це вченн¤ було сприйн¤то творц¤ми конституц≥њ —Ўј 1787р., чинноњ й до сьогодн≥. ≤дењ розпод≥лу влад були покладен≥ в основу њњ тексту ≥ в≥дпов≥дноњ орган≥зац≥њ державного механ≥зму, хоча в самому конституц≥йному текст≥ словосполученн¤ Фрозпод≥л владФ не використовувалось. ёридична форма закр≥пленн¤ ≥дей розпод≥лу влад тут маЇ вигл¤д функц≥онального визначенн¤ кожного з вищих орган≥в держави (конгресу, президента, верховного суду) ¤к орган≥в, котр≥ зд≥йснюють в≥дпов≥дно законодавчу, виконавчу ≥ судову владу.
—аме така форма закр≥пленн¤ ≥дей розпод≥лу влад стала найпоширен≥шою в конституц≥йн≥й практиц≥ крањн св≥ту.Ћише у вин¤ткових випадках розпод≥л влад пр¤мо проголошуЇтьс¤ в конституц≥йних законах.
—учасна характеристика розпод≥лу влад у розвинутих крањнах спираЇтьс¤ на р≥зн≥ тлумаченн¤ њх зм≥сту. ÷≥ тлумаченн¤ суттЇво в≥дм≥нн≥, ≥ њх можна пов`¤зати з ≥снуючими формами державного правл≥нн¤. Ѕ≥льше того, р≥зн≥ тлумаченн¤ розпод≥лу влад знаход¤ть своЇ вт≥ленн¤ в р≥зних формах правл≥нн¤ ≥ в≥дбивають сам факт ≥снуванн¤ таких форм.
“радиц≥йне тлумаченн¤ розпод≥лу влад передбачаЇ майже ≥зольован≥сть кожноњ ≥з них, в≥дсутн≥сть м≥ж ними широких ≥ т≥сних функц≥ональних взаЇмов≥дносин. ¬≥дпов≥дне тлумаченн¤ визнаЇ розпод≥л влад ¤к жорсткий. ¬оно пов`¤зане з особливост¤ми такоњ форми правл≥нн¤, ¤к президентська республ≥ка, ≥ найб≥льш наближене до вченн¤ ћонтеск`Ї. Ќа практиц≥ жорсткий розпод≥л влад, по сут≥, спричин¤Ї конкуренц≥ю вищих орган≥в держави, насамперед орган≥в законодавчоњ ≥ виконавчоњ влади, ќсоблив≥стю практичноњ реал≥зац≥њ ≥дењ жорстокого розпод≥лу влад Ї доповненн¤ у вигл¤д≥ стрункоњ системи так званих стримувань ≥ противаг. ” межах ц≥Їњ системи створено структуру взаЇмод≥й ≥ взаЇмообмежень вищих орган≥в держави, а зв≥дси - трьох розпод≥лених влад. ласичною вважаЇтьс¤ система стримувань ≥ противаг, встановлена за конституц≥Їю —Ўј.
“ак, конгрес (парламент) може прит¤гувати президента до в≥дпов≥дальност≥ у вигл¤д≥ ≥мп≥чменту, а сенат (верхн¤ палата конгресу) в≥дхил¤ти кандидатури на зайн¤тт¤ федеральних посад, пропонован≥ президентом. ¬ свою чергу, президент може впливати на процес законотворчост≥, зд≥йснюваноњ конгресом, застосувавши так зване вето. „лени верховного суду призначаютьс¤ президентом з Упоради ≥ згодиФ сенату, тобто в≥дпов≥дн≥ посади зам≥щуютьс¤ за результатом сп≥льного р≥шенн¤ виконавчоњ ≥ законодавчоњ влади. —ам же верховний суд, реал≥зуючи функц≥Їю конституц≥йного контролю, може визнавати протиконституц≥йними акти конгресу ≥ президента. ÷е дозвол¤Ї йому впливати на правотворчу д≥¤льн≥сть законодавчих ≥ виконавчих орган≥в.
ќднак зм≥ст пон¤тт¤ стримувань ≥ противаг розгл¤нутим не обмежуЇтьс¤. Ѕагато американських конституц≥онал≥ст≥в до них в≥днос¤ть р≥зн≥ спроби формуванн¤ вс≥х трьох влад: конгрес обираЇтьс¤ безпосередньо виборц¤ми, президент займаЇ посаду за результатами непр¤мих вибор≥в, верховний суд формуЇтьс¤ на основ≥ президентських призначень, санкц≥онованих верхньою палатою. ƒо системи стримувань ≥ противаг нер≥дко також в≥днос¤ть р≥зн≥ строки повноважень орган≥в виконавчоњ ≥ законодавчоњ влади: нижн¤ палата конгресу обираЇтьс¤ на два роки, верхн¤ - на ш≥сть, президент - на чотири. ѕов`¤зують суть ц≥Їњ системи ≥ з де¤кими ≥ншими особливост¤ми орган≥зац≥њ вищих ланок державного механ≥зму.
ѕоширеним Ї й ≥нше тлумаченн¤ розпод≥лу влад,, за ¤ким останн≥ повинн≥ т≥сно сп≥вроб≥тничати ≥ нав≥ть перепл≥татись. “аке тлумаченн¤ в≥дпов≥даЇ природ≥ парламентарних форм правл≥нн¤. Ѕ≥льш того, в крањнах з такими формами правл≥нн¤ пон¤тт¤ розпод≥лу влад п≥ддаЇтьс¤ корективам або нав≥ть заперечуЇтьс¤. Ѕагато теоретик≥в не бачать необх≥дност≥ у жорсткому розпод≥л≥ влад. ¬они посилаютьс¤ на притаманне практиц≥ цих крањн ¤вище - часткове злитт¤ або часткове розд≥ленн¤ функц≥й орган≥в законодавчоњ ≥ виконавчоњ влади, ¤ке призводить до так званого зм≥шуванн¤ влад.
як насл≥док, конституц≥йна практика встановлюЇ положенн¤, котре ≥нод≥ називають Участковим злитт¤м персоналуФ: членами ур¤ду можуть бути т≥льки депутати парламенту. ≤ншими словами, одна ≥ таж особа бере участь у реал≥зац≥њ ¤к законодавчоњ, так ≥ виконавчоњ влади. “акий стан передбачаЇтьс¤ конституц≥¤ми переважноњ б≥льшост≥ крањн з парламентарними (парламентарно-монарх≥чною ≥ парламентарно-республ≥канскою) формами правл≥нн¤, а також ≥з зм≥шаною республ≥канською формою. ¬≥н аж н≥¤к не в≥дпов≥даЇ вимогам жорсткого розпод≥лу влад, ¤к≥, навпаки, передбачають неприпустим≥сть поЇднанн¤ депутатського мандата ≥ членства в ур¤д≥.
–еал≥њ державно-пол≥тичного житт¤ ц≥лого р¤ду крањн з парламентарними формами правл≥нн¤ спричинили намаганн¤ в≥д≥йти в конституц≥йн≥й теор≥њ в≥д самих ≥дей розпод≥лу влад ≥ призвели до фактичноњ в≥дмови в≥д в≥дпов≥дноњ терм≥нолог≥њ. “ут широко визнан≥ концепц≥њ Удифуз≥њФ, Урозпорошенн¤Ф державноњ влади. «г≥дно з оц≥нками автор≥в цих концепц≥й, владн≥ повноваженн¤ зд≥йснюютьс¤ багатьма ≥ р≥зними органами та посадовими особами, м≥ж ¤кими далеко не завжди можна провести ч≥тку грань за функц≥ональними ознаками. ≤ чим б≥льше орган≥в зд≥йснюють ц≥ повноваженн¤, тим менша ймов≥рн≥сть монопол≥зац≥њ влади, тим вужч≥ можливост≥ дл¤ свав≥льного правл≥нн¤.
Ќа думку приб≥чник≥в таких концепц≥й, кожний з державних орган≥в маЇ забезпечувати взаЇмн≥ стримуванн¤ ≥ противаги. ѕри цьому зм≥ст стримувань ≥ противаг трактуЇтьс¤ нетрадиц≥йно. ƒо них ¤к звичайно в≥днос¤ть колег≥альний характер ур¤ду, двопалатн≥сть парламенту, пор¤док взаЇмов≥дносин м≥ж ур¤довою парт≥Їю ≥ опозиц≥Їю, баланс м≥ж органами центрального ≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ тощо. “аке трактуванн¤ стримувань ≥ противаг по¤снюЇтьс¤ тим, що вони вже давно розгл¤даютьс¤ не т≥льки з позиц≥й необх≥дност≥ зопоб≥гти надм≥рн≥й концентрац≥њ державноњ влади ≥ збалансувати њњ вищ≥ ланки, а й забезпечити стаб≥льн≥сть ≥ стал≥сть у функц≥онуванн≥ вс≥х найголовн≥ших державних ≥нститут≥в та пол≥тичноњ системи в ц≥лому.
≤дењ розпод≥лу влад в≥дом≥ конституц≥йн≥й теор≥њ крањн ≥з зм≥шаною республ≥канською формою правл≥нн¤. Ќаприклад, сучасн≥ французьк≥ конституц≥онал≥сти нер≥дко висловлюютьс¤ на користь жорсткого розпод≥лу влад. ѕроте, намагаючись пристосувати ц≥ ≥дењ до ≥снуючих у крањн≥ державно-пол≥тичних реал≥й, де¤к≥ з них пропонують уточнити пон¤тт¤ законодавчоњ ≥ виконавчоњ влади. ‘ункц≥њ ур¤ду при цьому не звод¤ть т≥льки до виконанн¤ закон≥в. Ќавпаки, на думку в≥дпов≥дних автор≥в, Їдина ур¤дова , або управл≥нська функц≥¤ певною м≥рою вбираЇ в себе законодавчу функц≥ю. ÷е призводить до того, що останн¤ б≥льше не ототожнюЇтьс¤ з д≥¤льн≥стю парламенту.
≤снуЇ серед французьких вчених й ≥нший погл¤д, за ¤ким р≥зниц¤ м≥ж законодавчою ≥ виконавчою владою не маЇ принципового значенн¤., адже л≥дер парт≥њ парламентськоњ б≥льшост≥ фактично волод≥Ї ≥ т≥Їю ≥ ≥ншою. ¬≥н керуЇ ур¤дом ≥ контролюЇ цю б≥льш≥сть. “ому говорити, що законодавча ≥ виконавча влади розпод≥лен≥, буде, на думку адепт≥в такого п≥дходу, неправильним, а справжн≥й под≥л маЇ м≥сце м≥ж ур¤дом ≥ опозиц≥Їю.
÷≥ та ≥нш≥ теоретичн≥ концепц≥њ в ц≥лому узгоджуютьс¤ з≥ зм≥стом чинноњ конституц≥њ ‘ранц≥њ, де сполучаютьс¤ елементи жорсткого розпод≥лу влад з ≥нститутами парламентарноњ республ≥ки. «окрема, конституц≥¤ ф≥ксуЇ принцип несум≥сност≥ членства в ур¤д≥ з депутатським мандатом, що, ¤к зазначалось, властиво президентськ≥й республ≥ц≥. « ≥ншого боку, в основному закон≥ закр≥плений принцип пол≥тичноњ в≥дпов≥дальност≥ ур¤ду перед парламентом, котрий характеризуЇ парламентарн≥ форми правл≥нн¤.
¬ ц≥лому сл≥д п≥дкреслити, що на практиц≥ йдетьс¤, по сут≥, не про розпод≥л влад або влади, а про розд≥ленн¤, под≥л владних функц≥й м≥ж вищими органами держави. “им самим формулу Урозпод≥л владФ можна без особливих застережень зам≥нити на формулу Урозпод≥л державних функц≥йФ. —казане не заперечуЇ значущост≥ ≥дей розпод≥лу влад, ¤к≥ служать основою дл¤ створенн¤ загальних гарант≥й демократичноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства ≥ держави. ÷≥ ≥дењ мають насамперед пол≥тичне звучанн¤, хоча не сл≥д заперечувати њх характер ¤к юридичноњ ц≥нност≥.
–еал≥зац≥¤ на практиц≥ в≥дпов≥дних ≥дей створюЇ той стрижень, ¤кий покладений в основу конституц≥йного механ≥зму зд≥йсненн¤ влади, складовими ¤кого Ї вищ≥ органи.
ѕарламент
«начну увагу в характеристиц≥ вищих орган≥в сучасноњ держави ¤к звичайно прид≥л¤ють парламентам. ¬они розгл¤даютьс¤ ¤к органи законодавчоњ влади, а ≥нод≥ ≥ ¤к так≥, що своЇю д≥¤льн≥стю формально забезпечують функц≥онуванн¤ ≥ саме ≥снуванн¤ ≥нших вищих орган≥в.
«а визначенн¤м, парламенти - це виборн≥ ≥ колег≥альн≥ вищ≥ органи держави, ¤к≥ функц≥онують в умовах демократичного правл≥нн¤ ≥ мають своњми головними повноваженн¤ми повноваженн¤ в сфер≥ законотворчост≥. ¬ ун≥тарних державах парламенти формуютьс¤ на загальнонац≥ональному р≥вн≥, у федерац≥¤х - також ≥ на р≥вн≥ њх суб`Їкт≥в. ¬ останньому випадку повноваженн¤ законодавчих орган≥в двох р≥вн≥в розмежовуютьс¤ на засадах, визначених федеральною конституц≥Їю.
ƒ≥¤льн≥сть парламент≥в визначаЇ характер ≥ зм≥ст парламентаризму. ѕарламентаризм - це система такоњ взаЇмод≥њ держави ≥ сусп≥льства, дл¤ ¤коњ характерними Ї визнанн¤ пров≥дноњ або , в наш час, особливоњ ≥ достатньо суттЇвоњ рол≥ в зд≥йсненн≥ державно-владних функц≥й загальнонац≥онального пост≥йно д≥ючого представницького органу. “аке визначенн¤ парламентаризму означаЇ, що його не сл≥д пов`¤зувати з ¤кимись конкретними формами державного правл≥нн¤. явище парламентаризму в т≥й чи ≥нш≥й форм≥ притаманне кожн≥й демократичн≥й крањн≥.
’арактеристика парламентаризму набуваЇ завершеност≥ т≥льки тод≥, коли враховуютьс¤ структура ≥ орган≥зац≥¤, зм≥ст компетенц≥њ ≥ головн≥ напр¤ми д≥¤льност≥ самих представницьких орган≥в. –озгл¤д цих питань дозвол¤Ї скласти об`Їктивну у¤ву про те, ¤к реал≥зуютьс¤ засади теор≥њ народного представництва, наск≥льки њх природа в≥дпов≥даЇ пол≥тичним потребам сьогоденн¤. “≥льки через анал≥з загальних законом≥рностей побудови та визначенн¤ основних функц≥й парламент≥в ≥ при врахуванн≥ в≥дпов≥дних особливостей, притаманних окремим крањнам, можна встановити реальну роль представницьких орган≥в у зд≥йсненн≥ державноњ влади, њх справжнЇ м≥сце в державному механ≥зм≥.
“ерм≥н УпарламентФ маЇ узагальнююче значенн¤. ѕредставницьк≥ органи нер≥дко нос¤ть ≥ншу оф≥ц≥йну назву. Ќайб≥льш поширеною з них Ї нац≥ональн≥ збори. ÷¤ назва досить вдало передаЇ характерн≥ риси парламенту ¤к загальнодержавного органу. Ѕлизькими за зм≥стом до нењ Ї назви: народн≥ збори (так заф≥ксовано в конституц≥¤х јлбан≥њ та Ѕолгар≥њ) або державн≥ збори (≈стон≥¤ ≥ ”горщина). ¬ де¤ких крањнах назва парламенту в≥дбиваЇ форму державного устрою - федеральн≥ (союзн≥) збори (–ос≥¤, Ўвейцар≥¤). ўо стосуЇтьс¤ скандинавських крањн, то тут парламенти мають суто ≥ндив≥дуальн≥ назви. Ќаприклад, у ƒан≥њ це фолькет≥нг, в ≤сланд≥њ - альт≥нг, в Ќорвег≥њ - сторт≥нг, в Ўвец≥њ - р≥кстаг. Ќарешт≥, Ї крањни, представницьк≥ органи ¤ких мають так≥ назви, ¤к законодавч≥ збори (асамбле¤) або палата представник≥в (депутат≥в). ¬с≥ ц≥ назви так чи ≥накше вказують на одну з головних формальних прикмет представництва - колег≥альний характер в≥дпов≥дних державних орган≥в.
Ѕудова парламент≥в
ќдним ≥з вих≥дних момент≥в у характеристиц≥ парламентаризму ¤к загального ¤вища ≥ при визначен≥ особливостей представницьких орган≥в конкретних крањн Ї њх побудова. ¬ свою чергу, головною ознакою побудови парламент≥в значноњ к≥лькост≥ крањн Ї њх двопалатн≥сть, або б≥камерал≥зм.
ƒвопалатн≥сть довгий час була типовою рисою парламентаризму. ≤сторично створенн¤ або збереженн¤ верхн≥х палат в≥дображало компром≥си, що були дос¤гнут≥ м≥ж буржуаз≥Їю ≥ феодальним класом в њх боротьб≥ за пол≥тичну владу. ¬ наш час ≤снуванн¤ верхн≥х палат перш за все по¤снюЇтьс¤ потребами оптим≥зац≥њ парламентськоњ орган≥зац≥њ. јкцент ставитьс¤ на необх≥дност≥ забезпечити вр≥вноважений п≥дх≥д у парламентськ≥й робот≥, надати њй високого профес≥йного р≥вн¤. ƒе¤к≥ вважають, що верхн≥ палати мають стимулювати нижн≥, створювати так≥ умови, за ¤ких буде забезпечений зважений законодавчий процес ≥ виключене прийн¤тт¤ непродуманих ≥ поквапливих р≥шень. ¬изначаючи ≥нш≥ аргументи в обгрунтуванн≥ двопалатноњ побудови парламент≥в сл≥д також в≥дзначити, що у федерац≥¤х вона вважаЇтьс¤ чи не обов`¤зковою ≥ по¤снюЇтьс¤ необх≥дн≥стю представництва на загальнонац≥ональному р≥вн≥ ≥нтерес≥в суб`Їкт≥в федерац≥њ та њх населенн¤. ѕрийн¤то формулу, за ¤кою депутати нижн≥х палат парламенту представл¤ють увесь народ (виборчий корпус) в ц≥лому, а верхн≥х - т≥льки св≥й штат, пров≥нц≥ю тощо.
—ьогодн≥ двопарт≥йн≥сть вже не маЇ значенн¤ типовоњ риси ¤вища парламентаризму. якщо до другоњ св≥товоњ в≥йни однопалатн≥ парламенти в «ах≥дн≥й ™вроп≥ в умовах демократичного правл≥нн¤ ≥снували лише в Ћюксембурз≥ ≥ ‘≥нл¤нд≥њ, то в наш≥ дн≥ в≥дпов≥дна форма побудови представницьких орган≥в стала такою ж прийн¤тою, ¤к ≥ б≥камерал≥зм. ѕ≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни на засадах однопалатност≥ були реформован≥ парламенти таких Ївропейських крањн, ¤к √рец≥¤, ƒан≥¤, ѕортугал≥¤ ≥ Ўвец≥¤.
Ќайб≥льш ≥стотне значенн¤ в характеристиц≥ побудови парламент≥в маЇ пор¤док формуванн¤ палат. Ќижн≥ палати двопалатних парламент≥в, так само ¤к ≥ однопалатн≥ парламенти в ц≥лому, практично повсюдно формуютьс¤ на основ≥ пр¤мих вибор≥в. ѕри цьому в законодавств≥ ¤к звичайно ф≥ксуЇтьс¤ норма представництва, тобто визначаЇтьс¤ середн¤ к≥льк≥сть виборц≥в, в≥д ¤коњ до палати (парламенту) обираЇтьс¤ один депутат. “акий пор¤док формуванн¤ нижн≥х палат ≥нод≥ забезпечуЇ представницький характер парламенту в ц≥лому.
ѕор¤док формуванн¤ верхн≥х палат суттЇво р≥знитьс¤ ≥, ¤к правило, в≥дм≥нний в≥д того, котрий прийн¤тий дл¤ нижн≥х. ” р¤д≥ крањн застосовуютьс¤ пр¤м≥ вибори. ¬они нер≥дко провод¤тьс¤ не лише на основ≥ дещо в≥дм≥нного виборчого права (з б≥льш високим в≥ковим цензом), а й з використанн¤м ≥нших виборчих систем. «окрема, у такий спос≥б утворюютьс¤ ≥спанський, ≥тал≥йський, польський, румунський ≥ чеський сенати, а також палата радник≥в парламенту япон≥њ.
ом≥с≥њ (ком≥тети) ¤к елемент структури парламент≥в
Ќайголовн≥шим елементом внутр≥шньоњ структури парламент≥в Ї ком≥с≥њ (ком≥тети). “еоретично њх роль визначаЇтьс¤ ¤к попередн¤ п≥дготовка р≥зного роду питань, ¤к≥ пот≥м мають розгл¤датись у сес≥йних зас≥данн¤х. ‘актично ж ком≥с≥њ сам≥ вир≥шують наперед багато з цих, а палати ≥ парламенти в ц≥лому нер≥дко майже автоматично затверджують њх пропозиц≥њ. ѕри цьому вважаЇтьс¤, що д≥¤льн≥сть ком≥с≥й дозвол¤Ї б≥льш швидко, н≥ж у самих палатах, ≥ на б≥льш профес≥йному р≥вн≥ вир≥шувати парламентськ≥ справи.
ѕарламентськ≥ ком≥с≥њ мають своњ р≥зновиди. „и не основними з них Ї пост≥йн≥ ком≥с≥њ. ¬ јнгломовних та де¤ких ≥нших крањнах вони називаютьс¤ пост≥йними ком≥тетами. ¬ двопалатних парламентах пост≥йн≥ ком≥с≥њ, ¤к правило, утворюютьс¤ в кожн≥й з палат ≥ д≥ють на пер≥од сес≥њ парламенту, але в ц≥лому р¤д≥ крањн вони утворюютьс¤ на весь терм≥н його скликанн¤. Ќа практиц≥ ц¤ р≥зниц¤ не маЇ великого значенн¤, тому що формуванн¤ ком≥с≥й на початку кожноњ сес≥њ здеб≥льшого не призводить до значних зм≥н в њх склад≥.
ќдн≥Їю з головних функц≥й пост≥йних ком≥с≥й Ї детальний розгл¤д законопроект≥в. ц¤ њх д≥¤льн≥сть складаЇ зм≥ст окремоњ стад≥њ законодавчого процесу. ¬ ≤тал≥њ зг≥дно з ст.†72 конституц≥њ пост≥йн≥ ком≥с≥њ мають право не т≥льки розгл¤дати, а ≥ затверджувати законопроекти, що виключаЇ подальшу парламентську процедуру њх прийн¤тт¤. ≤ хоча за ≥н≥ц≥ативою ур¤ду ≤тал≥њ або встановленоњ к≥лькост≥ депутат≥в законопроект до затвердженн¤ його ком≥с≥Їю може бути повернуто до розгл¤ду ≥ прийн¤тт¤ до палати, пост≥йн≥ ком≥с≥њ в багатьох випадках виступають ¤к основний центр законодавчоњ д≥¤льност≥.
ƒо функц≥й пост≥йних ком≥с≥й також в≥днесено обговоренн¤ ≥нших питань, включених до пор¤дку денного роботи парламенту. ¬ багатьох крањнах утворюютьс¤ пост≥йн≥ ком≥с≥њ, д≥¤льн≥сть ¤ких пов`¤зана з функц≥онуванн¤м самого представницького органу: з питань процедури ≥ регламенту, депутатськоњ етики тощо. Ќер≥дко пост≥йн≥ ком≥с≥њ зд≥йснюють функц≥њ зв`¤зку з м≥н≥стерствами та контролю за д≥¤льн≥стю орган≥в виконавчоњ влади. “ому не дивно, що пост≥йн≥ ком≥с≥њ мають спец≥ал≥зований характер, а њх предметна компетенц≥¤ в ц≥лому в≥дпов≥даЇ загальн≥й структур≥ ур¤ду.
«начними в≥дм≥нност¤ми в цьому в≥дношенн≥ характеризуютьс¤ пост≥йн≥ ком≥тети палати громад парламенту ¬еликоњ Ѕритан≥њ. „и не Їдиною њх функц≥Їю Ї в≥дпов≥дна участь у законотворчост≥. “≥ п`¤ть-в≥с≥м ком≥тет≥в, що утворюютьс¤ на кожн≥й сес≥њ, не мають спец≥ал≥зованоњ компетенц≥њ, позначаютьс¤ першими л≥терами алфав≥ту. ’арактеристика цих ком≥тет≥в ¤к пост≥йних Ї досить умовною через те, що њх склад зм≥нюЇтьс¤ кожного разу п≥сл¤ передач≥ туди нового законопроекту, а пост≥йними залишаютьс¤ лише голови ком≥тет≥в. ” такий спос≥б забезпечуЇтьс¤ профес≥йний п≥дх≥д до законотворчост≥, адже депутати спец≥ал≥зуютьс¤ з р≥зних питань, ≥ це, звичайно, враховуЇтьс¤ при формуванн≥ конкретного складу пост≥йного ком≥тету.
≥льк≥сть пост≥йних ком≥с≥й в парламентах р≥зних крањн пом≥тно р≥знитьс¤: в≥д 6 в кожн≥й з палат парламенту ‘ранц≥њ до 24 в бундестаз≥ Ќ≥меччини. ¬ окремих крањнах число пост≥йних ком≥с≥й заф≥ксовано в конституц≥њ, в ≥нших це зроблено в парламентських регламентах. ѕроте в р¤д≥ крањн ком≥с≥њ створюютьс¤ в такий к≥лькост≥, ¤ку сам парламент ≥ контролююча його парт≥йна б≥льш≥сть вважають доц≥льною.
омпетенц≥¤ парламент≥в
¬ивершеному анал≥зу парламентаризму спри¤Ї розгл¤д форм закр≥пленн¤ компетенц≥њ представницьких орган≥в, а також зм≥сту в≥дпов≥дних повноважень. «г≥дно з принципом розпод≥лу влад, парламенти визначаютьс¤ ¤к нос≥њ законодавчоњ влади. У¬с≥ встановлен≥ тут (у конституц≥њ - ќ.Ѕ.) законодавч≥ повноваженн¤ належать конгресу —получених Ўтат≥в,Ф - сказано в ст.†1 американськоњ конституц≥њ. ÷¤ ≥де¤ в т≥й чи ≥нш≥й форм≥ викладена в основних законах практично вс≥х розвинутих крањн.
—учасна конституц≥йна теор≥¤ та практика не визнаЇ парламенти верховними органами влади. ѓм не надаЇтьс¤ ¤к≥сть повновладд¤, правомочн≥сть розгл¤дати ≥ вир≥шувати будь-¤ке питанн¤, що належить до в≥данн¤ держави. « огл¤ду на цю теор≥ю це б суперечило ≥дењ установчоњ влади. јдже вс≥ повноваженн¤ парламент≥в належать њм не з ¤когось власного права, а завд¤ки ф≥ксац≥њ в конституц≥¤х, котр≥ ≥ над≥л¤ють представницьк≥ органи в≥дпов≥дною компетенц≥Їю. « ≥ншого боку, оц≥нка парламент≥в ¤к повновладних орган≥в суперечила б зм≥сту принципу розпод≥лу влад. як зазначалось, за цим принципом влади не т≥льки розпод≥лен≥ ≥ вр≥вноважують одна одну, а й р≥вн≥. Ќе в≥дпов≥дала б ц¤ оц≥нка реал≥¤м державно-пол≥тичного житт¤.
’арактеризуючи форму закр≥пленн¤ ≥ зм≥ст парламентськоњ компетенц≥њ, сл≥д в першу чергу зазначити, що вони певною м≥рою пов`¤зан≥ з побудовою представницьких орган≥в. «окрема, б≥камерал≥зм парламент≥в зумовлюЇ на¤вн≥сть повноважень у кожноњ з палат ≥, ¤к правило, нижн≥ палати в≥д≥грають б≥льш значну ≥ нав≥ть дом≥нуючу роль в реал≥зац≥њ цих повноважень. –азом з тим Ї парламенти, де повноваженн¤ палат не т≥льки зр≥вн¤н≥, а й в ц≥лому р≥вн≥. ƒо них сл≥д в≥днести представницьк≥ органи ≤тал≥њ, –умун≥, —Ўј та р¤ду ≥нших крањн. «окрема обидв≥ палати американського конгресу мають, у принцип≥, однаков≥ законодавч≥ повноваженн¤, за вин¤тком того, що б≥л≥ (законопроекти) з ф≥нансових питань можуть бути внесен≥ т≥льки в палату представник≥в.
≤нод≥ кожна з палат маЇ своњ особлив≥, притаманн≥ т≥льки њй повноваженн¤. Ќаприклад, сенату конгресу —Ўј належить виключне право давати Упораду ≥ згодуФ на кандидатури, що пропонован≥ президентом на ц≥лий р¤д посад, а також на ратиф≥кац≥ю м≥жнародних угод. якщо н≥хто з кандидат≥в у президенти не забезпечить соб≥ б≥льшост≥ голос≥в виб≥рник≥в, його обранн¤ зд≥йснюЇтьс¤ палатою представник≥в. «а таких самих обставин сенат обираЇ в≥це-президента. ѕалата представник≥в маЇ право прит¤гувати до в≥дпов≥дальност≥ в пор¤дку ≥мп≥чменту президента та де¤ких ≥нших вищих посадових ос≥б, а правом розгл¤дати справи, порушен≥ в такому пор¤дку, над≥лений сенат. Ќа¤вн≥сть особливих повноважень у кожноњ з палат характеризуЇ ≥ де¤к≥ парламенти з нер≥вноправними палатами.
«м≥ст компетенц≥њ парламент≥в зумовлюЇ характер њх функц≥й, тобто напр¤м≥в њх д≥¤льност≥. ƒо парламентських функц≥й в≥днос¤ть законотворч≥сть, прийн¤тт¤ бюджету ≥ контроль за д≥¤льн≥стю орган≥в виконавчоњ влади. —еред цих функц≥й також називають зовн≥шньопол≥тичну ≥ судову. ќстанн≥ дв≥ функц≥й парламент≥в мають, по сут≥, супутнЇ значенн¤.
онституц≥њ передбачають лише окрем≥, вузьк≥ форми участ≥ представницьких орган≥в у зовн≥шньопол≥тичн≥й д≥¤льност≥ держави. ѕарламенти, ¤к правило, не беруть участ≥ в оперативному вир≥шен≥ проблем зовн≥шньоњ пол≥тики. јнал≥зуючи њх в≥дпов≥дн≥ повноваженн¤, сл≥д вид≥лити визнане основними законами багатьох крањн право схвалювати укладен≥ м≥жнародн≥ договори ≥ угоди. ѕроте ц≥ повноваженн¤ аж н≥¤к не обмежують м≥жнародно-догов≥рну практику виконавчоњ влади, а саме парламентське схваленн¤ в б≥льшост≥ випадк≥в маЇ суто формальний характер.
Ѕ≥льш суттЇвим Ї право парламент≥в на ратиф≥кац≥ю та денонсац≥ю м≥жнародних договор≥в або на участь в цьому процес≥, закр≥плене в конституц≥¤х ц≥лого р¤ду крањн. ¬≥дпов≥дн≥ процедури, що застосовуютьс¤ до найважлив≥ших м≥жнародних договор≥в, ставл¤ть д≥¤льн≥сть з укладанн¤ таких договор≥в у залежн≥сть в≥д њх сприйн¤тт¤ парламентом. ƒо зовн≥шньопол≥тичних повноважень парламент≥в треба також в≥днести њх право оголошувати в≥йну ≥ укладати мирн≥ угоди. ¬ ц≥лому ж парламенти сто¤ть осторонь активноњ д≥¤льност≥ з формуванн¤ ≥ зд≥йсненн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики. ÷ю д≥¤льн≥сть в≥днесено до повноважень вищих орган≥в виконавчоњ влади.
ƒо компетенц≥њ парламент≥в де¤ких крањн вход¤ть певн≥ судов≥ повноваженн¤. ” ¬елик≥й Ѕритан≥њ представницький орган у випадках так званих злочин≥в проти парламенту або порушенн¤ парламентських прив≥лењв та ≥мун≥тет≥в нер≥дко бере на себе пр¤м≥ судов≥ функц≥њ. «окрема, палата громад британського парламенту маЇ право прит¤гувати до в≥дпов≥дальност≥ у в≥дпов≥дних випадках ¤к своњх член≥в, так ≥ сторонн≥х ос≥б. «а њњ р≥шенн¤м дл¤ депутат≥в можуть бути визначен≥ так≥ покаранн¤, ¤к в≥дстороненн¤ на де¤кий час в≥д роботи в парламент≥ або взагал≥ виведенн¤ з його складу.
ќднак найважлив≥шими парламентськими повноваженн¤ми судового характеру Ї повноваженн¤, пов`¤зан≥ з в≥дпов≥дальн≥стю посадових ос≥б у пор¤дку ≥мп≥чменту та ≥нших под≥бних процедур. јктивними учасниками цих процедур Ї представницьк≥ органи.
ƒл¤ характеристики компетенц≥њ парламент≥в важливе значенн¤ маЇ оц≥нка зм≥сту конституц≥йно-правового статусу самих парламентар≥њв. ѕрактично у вс≥х розвинутих крањнах депутати не зв`¤зан≥ юридичними обов`¤зками по в≥дношенню до своњх виборц≥в. ¬они вважаютьс¤ представниками не в≥дпов≥дних виборчих округ≥в, а всього народу (виборчого корпусу) в ц≥лому ≥ не можуть бути в≥дкликан≥ виборц¤ми. “им самим њх мандат не маЇ ≥мперативного характеру, ≥ його прийн¤то називати в≥льним. “акий характер депутатського мандата, ¤к правило ф≥ксуЇтьс¤ в конституц≥¤х.
¬ ц≥лому сл≥д п≥дкреслити, що в≥льний мандат в заруб≥жн≥й конституц≥йн≥й теор≥њ, розгл¤даЇтьс¤ ¤к такий, що найб≥льш повно забезпечуЇ дл¤ депутат≥в можливост≥ займатис¤ справами, в≥днесеними до компетенц≥њ загальнонац≥онального представницького органу. ¬≥н надаЇ њх д≥¤льност≥ пол≥тичного характеру ≥ не зводить њњ до р≥вн¤ роботи уповноважених з м≥сцевих справ. « ≥ншого боку, в умовах прийн¤тт¤ ≥мперативного мандата зовн≥ встановлюЇтьс¤ б≥льш т≥сний зв`¤зок м≥ж парламентар≥¤ми та њх виборц¤ми.
”–яƒ
—труктура ≥ орган≥зац≥¤ ур¤д≥в.
онституц≥йна теор≥¤ ≥ практика сучасних крањн знаЇ дв≥ основн≥ модел≥ структури ур¤д≥в. ” багатьох крањнах до складу ур¤д≥в вход¤ть вс≥ пол≥тичн≥ кер≥вники м≥н≥стерств ≥ в≥домств ≥з загальнонац≥ональною компетенц≥Їю. ” сукупност≥ вони ≥ становл¤ть ур¤дову колег≥ю. ÷е зумовлюЇ досить велику чисельн≥сть ур¤ду, що ≥нод≥ може призвести до зниженн¤ ефективност≥ його роботи. “ому в де¤ких крањнах, де запроваджено таку модель, у структур≥ ур¤ду утворюЇтьс¤ б≥льш вузька колег≥¤. ƒо нењ, ¤к правило, вход¤ть глава ур¤ду, його заступники та ≥нш≥ авторитетн≥ м≥н≥стри. ѕрикладом може служити ≤тал≥¤, де в ст.†95 конституц≥њ припускаЇтьс¤ утворенн¤ ур¤ду в межах його презид≥њ.
¬ англомовних та багатьох ≥нших крањнах до складу ур¤ду (каб≥нету) вход¤ть не вс≥ пол≥тичн≥ кер≥вники м≥н≥стерств та в≥домств, а лише т≥, ¤к≥ очолюють найважлив≥ш≥ з них. ”р¤ду ¤к колег≥њ вс≥х цих кер≥вник≥в просто не ≥снуЇ. “ому пон¤тт¤ ур¤ду ≥ каб≥нету зб≥гаютьс¤. „лени каб≥нету н≥чим не в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д ≥нших м≥н≥стр≥в, котр≥ не мають такого статусу, проте реальн≥ њх повноваженн¤ у вир≥шенн≥ питань ур¤довоњ пол≥тики суттЇво р≥зн¤тьс¤. ¬ —Ўј до складу каб≥нету вход¤ть ус≥ особи, котр≥ очолюють м≥н≥стерства. јле це не означаЇ, що в≥н Ї осередком ус≥Їњ в≥дпов≥дальноњ д≥¤льност≥. «начна частина функц≥й у сфер≥ виконавчоњ влади реал≥зуЇтьс¤ ≥ншими органами, кер≥вники ¤ких не вход¤ть до складу каб≥нету. м≥ж каб≥нетом ≥ такими органами, ¤к правило, не ≥снуЇ жодних формальних зв`¤зк≥в, ≥ вс≥ вони д≥ють на основ≥ повноважень, делегованих президентом. характеризуючи структуру ≥ орган≥зац≥ю ур¤д≥в, сл≥д у першу чергу зупинитись на питанн¤х њх складу. ќсновною д≥ючою основою ур¤ду, формальним ≥ неформальним центром Ї його глава. Ќайчаст≥ше в≥н зветьс¤ прем`Їр-м≥н≥стром, хоч у де¤ких крањнах прийн¤то й ≥нш≥ титули: канцлер, президент або голова. ” президентських республ≥ках систему орган≥в виконавчоњ влади очолюЇ президент, а посада прем`Їр-м≥н≥стра в≥дсутн¤. ” ц≥лому р¤д≥ крањн з≥ зм≥шаною республ≥канською формою правл≥нн¤ в силу дуал≥зму виконавчоњ влади роль центру ур¤довоњ орган≥зац≥њ д≥¤льност≥ розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж главою ур¤ду ≥ президентом. ’арактер цього розпод≥лу визначаЇтьс¤ конституц≥йними нормами ≥ державно-пол≥тичною практикою кожноњ конкретноњ крањни. ѕри цьому головн≥ повноваженн¤ можуть бути сконцентрован≥ або у президента, або у прем`Їр-м≥н≥стра.
ѕро на¤вн≥сть дуал≥зму виконавчоњ влади св≥дчить зм≥ст конституц≥й ‘ранц≥њ, –ос≥њ ≥ де¤ких ≥нших крањн, де прийн¤то в≥дпов≥дну форму державного правл≥нн¤. “ак, у ѕольщ≥ глава ур¤ду ≥нформуЇ президента про головн≥ питанн¤, що Ї предметом його роботи. « питань Уособливого значенн¤Ф президент може скликати зас≥данн¤ ур¤ду ≥ головувати на них. ¬одночас президент може призначати спец≥альних державних м≥н≥стр≥в з метою спри¤нн¤ зд≥йсненню його повноважень. ” –умун≥њ президент може брати участь у зас≥данн¤х ур¤ду, на ¤ких обговорюютьс¤ проблеми нац≥онального значенн¤, що виникають у сфер≥ зовн≥шньоњ пол≥тики, оборони ≥ публ≥чного пор¤дку, а також на пропозиц≥ю глави ур¤ду в ≥нших ситуац≥¤х. ” ѕортугал≥њ президент головуЇ в ур¤д≥ на проханн¤ його голови. ” ’орват≥њ президент може проводити зас≥данн¤ ур¤ду за запропонованим ним пор¤дком денним. ¬≥н також головуЇ на ус≥х ур¤дових зас≥данн¤х, де Ї присутн≥м.
≈лементи дуал≥зму виконавчоњ влади простежуютьс¤ за зм≥стом конституц≥й окремих парламентарних республ≥к, що св≥дчить про певну умовн≥сть критер≥њв прийн¤тоњ класиф≥кац≥њ сучасних форм державного правл≥нн¤. в “уреччин≥ президент може головувати на зас≥данн¤х ур¤ду ≥ скликати њх, коли вважаЇ за необх≥дне. ¬ —ловаччин≥ президент маЇ право бути присутн≥м на зас≥данн¤х ур¤ду, головувати на них ≥ вимагати зв≥т≥в в≥д ур¤ду та його окремих член≥в.
ѕроте в ≥нших крањнах ≥з зм≥шаною республ≥канською формою ≥ парламентарними формами правл≥нн¤ глава ур¤ду концентруЇ в своњх руках основн≥ владн≥ повноваженн¤ ≥, по сут≥, стоњть над ур¤дом. “ака централ≥зац≥¤ ≥ концентрац≥¤ повноважень в≥дображаЇ об`Їктивн≥ законом≥рност≥ сусп≥льно-пол≥тичного розвитку в≥дпов≥дних крањн. “ут прем`Їр-м≥н≥стри реал≥зують не т≥льки власне ур¤дов≥ повноваженн¤, а й б≥льш≥сть владних повноважень ≥ прерогатив глави держави. ƒо того ж у де¤ких республ≥ках глави ур¤д≥в мають пр¤ме в≥дношенн¤ до зд≥йсненн¤ функц≥й президент≥в. «окрема в јвстр≥њ, –ос≥њ, —ловаччин≥ ≥ ‘≥нл¤нд≥њ главу ур¤ду за певних умов тимчасово зам≥щуЇ голова верхньоњ палати парламенту, а ¤кщо останн≥й не може виконувати в≥дпов≥дн≥ функц≥њ, це робить ур¤д в ц≥лому. ¬ ≤сланд≥њ глава ур¤ду входить до складу спец≥альноњ колег≥њ, ¤ка зд≥йснюЇ таке зам≥щенн¤.
ќрган≥зац≥¤ ур¤д≥в у крањнах св≥ту в кожному конкретному випадку маЇ своњ особливост≥. ќднак ≥снують ≥ певн≥ загальн≥ њњ риси, серед ¤ких сл≥д назвати створенн¤ р≥зноман≥тних м≥жм≥н≥стерських орган≥в ≥ орган≥в при глав≥ ур¤ду. ¬с≥ вони здеб≥льшого функц≥онують поза формал≥зованою структурою ур¤ду ≥ так чи ≥накше присутн≥ в державному механ≥зм≥ крањн з парламентарними ≥ зм≥шаною республ≥канською формами правл≥нн¤.
” ¬елик≥й Ѕритан≥њ сюди мають бути перш за все в≥днесен≥ ком≥тети каб≥нету. ≤снуЇ два р≥зновиди таких ком≥тет≥в - пост≥йн≥ ≥ створюван≥ у конкретному випадку. ќстанн≥, ¤к правило, утворюютьс¤ у зв`¤зку з виникненн¤м гостроњ пол≥тичноњ ситуац≥њ дл¤ розробки необх≥дних ур¤дових р≥шень. ≤стор≥¤ св≥дчить, що ≥нод≥ так≥ ком≥тети в≥д≥гравали роль головних ур¤дових центр≥в на пер≥од пол≥тичноњ кризи. ¬с≥ ком≥тети утворюютьс¤ та л≥кв≥дуютьс¤ за р≥шенн¤м прем`Їр-м≥н≥стра. ¬≥н же Ї головою найважлив≥ших з них.
Ќезважаючи на те, що прем`Їр м≥н≥стр у ¬елик≥й Ѕритан≥њ займаЇ ключове положенн¤ в систем≥ виконавчоњ влади, при ньому формально немаЇ спец≥ального органу,¤кий би зд≥йснював функц≥ю координац≥њ в межах самого ур¤ду.
ѕод≥бною до британськоњ Ї орган≥зац≥¤ ур¤д≥в у б≥льшост≥ крањн з парламентарними формами правл≥нн¤.
” Ќ≥меччин≥ так зван≥ ком≥тети формуютьс¤ на основ≥ р≥шень федерального ур¤ду. √оловою кожного такого ком≥тету Ї канцлер. ƒо њх складу вход¤ть м≥н≥стри за проф≥лем проблем, ¤к≥ розгл¤даютьс¤ в конкретних ком≥тетах. ‘ормою в≥дпов≥дноњ ур¤довоњ д≥¤льност≥ у Ќ≥меччин≥ Ї й м≥жм≥н≥стерськ≥ ком≥тети. ¬они створюютьс¤ за р≥шенн¤м ур¤ду або за домовлен≥стю зац≥кавлених м≥н≥стерств. ер≥вництво такими ком≥тетами зд≥йснюЇтьс¤ м≥н≥страми. √оловною њх функц≥Їю Ї координац≥¤ д≥¤льност≥ м≥н≥стерств. ”р¤дов≥ ≥ м≥жм≥н≥стерськ≥ ком≥тети винос¤ть за меж≥ ур¤ду значну частину його роботи.
” ‘ранц≥њ створенн¤ спец≥альних орган≥в виконавчоњ влади, ¤к≥ ≥снують поза оф≥ц≥йною ур¤довою структурою передбачене самою онституц≥Їю. Уѕрезидент очолюЇ збройн≥ сили. ¬≥н головуЇ в радах ≥ вищих ком≥тетах оборониФ, - сказано в ст.†15. ћ≥жм≥н≥стерськ≥ ради ≥ ком≥тети не т≥льки готують в≥дпов≥дн≥ проекти р≥шень –ади м≥н≥стр≥в, а й у межах своЇњ компетенц≥њ при й мають самост≥йн≥ управл≥нськ≥ р≥шенн¤. ÷≥ ради ≥ ком≥тети можна розгл¤дати не т≥льки ¤к робоч≥ органи ур¤ду, а ≥ ¤к допом≥жн≥ структури при президент≥ ≥ прем`Їр-м≥н≥стр≥. ¬ де¤ких випадках вони можуть нав≥ть п≥дм≥н¤ти –аду м≥н≥стр≥в.
Ќарешт≥, анал≥зуючи особливост≥ орган≥зац≥њ виконавчоњ влади в —Ўј, необх≥дно вказати на ≥снуванн¤ р≥зноман≥тних ≥ численних федеральних орган≥в, ¤к≥ не вход¤ть до названих структур, сам≥ не складають Їдину структуру ≥ д≥ють самост≥йно п≥д загальним кер≥вництвом президента. ÷е адм≥н≥стративн≥, регулююч≥ агентства тощо. „астина з них утворюЇтьс¤ на основ≥ акт≥в онгресу, а њхн≥ кер≥вники в≥д≥грають не менш важливу роль н≥ж м≥н≥стри. ѕро це св≥дчить той факт, що вони запрошуютьс¤ на зас≥данн¤ каб≥нету. ¬ажливе м≥сце в систем≥ виконавчоњ влади займають ≥ так зван≥ президентськ≥ ком≥с≥њ, ¤к≥, ¤к правило, утворюютьс¤ актом глави держави. ¬ багатьох випадках кер≥вники таких ком≥с≥њ призначаютьс¤ з Упоради ≥ згодиФ —енату. ÷≥ органи виконують р≥зноман≥тн≥ функц≥њ за дорученн¤м президента.
√Ћј¬ј ƒ≈–∆ј¬»
ќ—ќЅЋ»¬ќ—“≤ ќЌ—“»“”÷≤…Ќќ√ќ —“ј“”—” √Ћј¬ ƒ≈–∆ј¬
ќдним ≥з найважлив≥ших елемент≥в державного механ≥зму Ї глава держави. √лава держави - це особа, ¤ка займаЇ формально вище м≥сце в структур≥ державних ≥нститут≥в ≥ водночас зд≥йснюЇ функц≥ю представництва самоњ держави в ц≥лому. « ≥ншого боку, глава держави розгл¤даЇтьс¤ ¤к один з њњ вищих орган≥в.
” крањнах з монарх≥чними формами державного правл≥нн¤ главою держави Ї монарх, з республ≥канськими - президент.
ќсоблив≥стю конституц≥йного статусу монарха Ї насл≥дуванн¤ його влади представниками правл¤чоњ династ≥њ. ѕор¤док престолонасл≥дуванн¤, ¤к правило, визначаЇтьс¤ конституц≥¤ми. ” розвинутих крањнах з парламентарно-монарх≥чною формою правл≥нн¤ прийн¤то три системи престолонасл≥дуванн¤: сал≥чна (Ѕельг≥¤, Ќорвег≥¤ ≥ Ўвец≥¤), кастильська (¬елика Ѕритан≥¤, ƒан≥¤ та ≤спан≥¤), ≥ австр≥йська (Ќ≥дерланди та япон≥¤). «а сал≥чною системою, насл≥дуванн¤ престолу зд≥йснюЇтьс¤ т≥льки чолов≥ками у пор¤дку первородства. астильська система в≥ддаЇ перевагу чолов≥кам, хоча визнаЇ право насл≥дуванн¤ престолу ≥ за ж≥нками. јвстр≥йська ж система зумовлюЇ на¤вн≥сть такого права у ж≥нок лише в тому випадку, коли в≥дсутн≥ законн≥ претенденти чолов≥чоњ стат≥. ѕитанн¤ престолонасл≥дуванн¤ лише зовн≥ Ї малозначущими. ¬≥д њх р≥шенн¤ може залежати пол≥тична дол¤ самоњ монарх≥њ. ≤стор≥њ в≥дом≥ випадки виникненн¤ кризових ≥ нав≥ть конфл≥ктних ситуац≥й у сусп≥льств≥ в насл≥док вакантност≥ престолу монарха.
—ама ж вакантн≥сть престолу, незалежно в≥д њњ причин, завжди маЇ певн≥ юридичн≥ насл≥дки. ќдним ≥з таких насл≥дк≥в може бути встановленн¤ регентства, тобто тимчасового правл≥нн¤ ≥ншоњ особи або групи ос≥б (регентськоњ ради) зам≥сть монарха. онституц≥њ багатьох парламентарних монарх≥й регламентують пор¤док встановленн¤ регентства та його зд≥йсненн¤. –егентство може бути встановлене ≥ за умов тимчасовоњ нед≥Їздатност≥ монарха, його малол≥тства та в де¤ких ≥нших випадках. ≤нод≥ воно виконуЇ роль гнучкого пол≥тичного ≥нституту.
онституц≥њ б≥льшост≥ парламентарних монарх≥й в≥днос¤ть вир≥шенн¤ питанн¤ про зам≥щенн¤ вакантного престолу монарха за умов в≥дсутност≥ законних спадкоЇмц≥в до компетенц≥њ парламент≥в. ”суненн¤ монарха з престолу юридичними засобами практично неможливе, але його можна примусити в≥дректис¤. Ќов≥тн¤ ≥стор≥¤ знаЇ чимало випадк≥в, коли монарх усувавс¤ з престолу, по сут≥, насильницьким шл¤хом за насл≥дками кардинальноњ ломки пол≥тичноњ системи ≥ зм≥ненн¤ форми правл≥нн¤.
ƒо особливостей конституц≥йного статусу монарха сл≥д також в≥днести на¤вн≥сть у нього особових прав, п≥льг ≥ прив≥лењв. —еред них можна вид≥лити право на титул. ” розвинутих крањнах прийн¤то так≥ титули монарх≥в, ¤к ≥мператор, король, великий герцог ≥ кн¤зь. ќдним з особових прав монарха Ї право на державне утриманн¤ за рахунок цив≥льного листа. ўе одн≥Їю особлив≥стю статусу монарха Ї те, що в конституц≥¤х окремих крањн встановлюЇтьс¤ вимога належност≥ монарха до оф≥ц≥йноњ церкви (¬елика Ѕритан≥¤, ƒан≥¤, Ќорвег≥¤, Ўвец≥¤).
” президентських республ≥ках ≥ крањнах ≥з зм≥шаною республ≥канською формою правл≥нн¤ глава держави обираЇтьс¤ шл¤хом проведенн¤ загальних вибор≥в. ÷≥ вибори звичайно мають пр¤мий характер, хоча зустр≥чаютьс¤ ≥ вин¤тки (—Ўј).
ƒл¤ обранн¤ на посаду президента практично в ус≥х крањнах встановлено б≥льш високий в≥ковий ценз, н≥ж дл¤ пасивного виборчого права на парламентських виборах. Ќайчаст≥ше це 35 рок≥в (јвстр≥¤, ≤рланд≥¤, ≤сланд≥¤, ѕортугал≥¤, б≥льш≥сть крањн «ах≥дноњ та —х≥дноњ ™вропи, —Ўј та ≥нш≥ президентськ≥ республ≥ки). Ќер≥дко встановлюЇтьс¤ вищий ценз - 40 рок≥в (Ѕолгар≥¤, √рец≥¤, ≈стон≥¤, Ћатв≥¤, Ћитва, ћакедон≥¤, „ех≥¤, Ќ≥меччина), ≥нод≥ - нав≥ть 50 рок≥в (≤тал≥¤). « ≥ншого боку, у ‘ранц≥њ в≥ковий ценз дл¤ кандидат≥в у депутати нижньоњ палати та у президенти зб≥гаЇтьс¤ ≥ становить 23 роки.
—трок повноважень президент≥в, ¤к правило, вар≥юЇтьс¤ в≥д 4 до 7 рок≥в. «окрема, чотирир≥чний строк встановлений у конституц≥¤х ≤сланд≥њ, ћолдови, –ос≥њ, –умун≥њ, ”горщини ≥ —Ўј, п`¤тир≥чний - √рец≥њ, ≤нд≥њ, ѕортугал≥њ, Ќ≥меччини, б≥льшост≥ крањн ÷ентральноњ ≥ —х≥дноњ ™вропи, а також тих, що утворились на теренах колишнього —–—–, шестир≥чний - јвстр≥њ, ћексики ≥ ‘≥нл¤нд≥њ, семир≥чний - ≤рланд≥њ, ≤тал≥њ, ‘ранц≥њ.
онституц≥њ багатьох крањн встановлюють обмеженн¤ на переобранн¤ президента. ¬ ћексиц≥ не допускаЇтьс¤ нав≥ть повторне переобранн¤ одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж особи. ¬ ≤рланд≥њ, —Ўј ≥ в багатьох ≥нших крањнах одна особа не може бути обрана президентом б≥льше н≥ж два рази. ¬ јвстр≥њ ≥ Ќ≥меччин≥, а також у б≥льшост≥ крањн —х≥дноњ ≥ ÷ентральноњ ™вропи, можливим визначаЇтьс¤ т≥льки одне переобранн¤ президента п≥сл¤ зак≥нченн¤ першого строку його перебуванн≥ на посад≥.
ƒо особливостей конституц≥йного статусу глави держави в де¤ких парламентарних республ≥ках ≥ республ≥ках ≥з зм≥шаною формою правл≥нн¤ в≥днесене те, що тут утворюютьс¤ спец≥альн≥ органи, покликан≥ спри¤ти реал≥зац≥њ президентами своњх найголовн≥ших повноважень. Ќазва цих орган≥в - державна рада (≤рланд≥¤ ≥ ѕортугал≥¤) ≥ рада республ≥ки (√рец≥¤).
Ћ≥тература
¬.Ўаповал У¬ищ≥ органи сучасноњ державиФ; Уѕрограма ЋФ, ињв, 1995р.
¬.ј.†„етвернин Уƒемократическое конституционное государство: введение в теориюФ; ћосква,1993
У онституционное (государственное) право зарубежных странФ отв. ред. Ѕ.ј.†—трашун, т. 1-2 [јндреева √.Ќ., јндреева ».ј., Ѕудагова ј.Ў. и др.]; УЅ≈ Ф, ћосква, 1996
„ирки톬.≈. УЁлементы сравнительного госдарствоведени¤Ф; ћосква, 1994
У¬р¤дуванн¤ у —получених Ўтатах: нарисФ, ≤нформац≥йне јгентство —Ўј (ё—≤ј)
У‘акти про Ќ≥меччинуФ, ред. ј.†√оффман; Ф—оц≥ететсФ, ‘ранкфурт-на-ћайн≥, 1993р.
ё.†ƒимитров Ујдм≥н≥стративна юстиц≥¤ - атрибут демократичноњ правовоњ державиФ, ж. Уѕраво ”крањниФ, 1996 р., є4
—тарилов†ё.Ќ. У»нституты государственной службы: содержание и структураФ, ж.†Ф√осударство и правоФ, 1996 г., є5
|
